" Екологічний туризм. Проблеми, перспективи та шляхи розвитку."
До недавнього часу Голопристанщина — найбільший адміністративний район не лише Херсонської області, а й України, — славилася кавунами, овочами, порівняно недорогим відпочинком на Чорноморському узбережжі.
5-6 листопада 2008 року учасники Першого Всеукраїнського семінару з екологічного (зеленого) туризму "Екологічний туризм. Проблеми, перспективи та шляхи розвитку" мали змогу побачити, що це далеко не всі туристичні принади цього краю.
Перший день семінару проходив у Голій Пристані, на базі зеленого туризму "Чайка". Господарі Долинко Олександр та Галинка з гордістю показували результат своєї 5-річної праці. Головна принада садиби - розміщення на березі водойми. Подорож на безшумних баркасах по річці Чайка до неповторного Бобрового озера приваблює туристів, особливо любителів корпоративного відпочинку, з усіх кінців України, Росії та з-за кордону.
Подорож від "Чайки" до Бобрового озера дарує туристам неповторне спілкування з первісною природою. Побачити величезний простір, вкритий квітучим лататтям-таке запам'ятаєш на все життя і з захопленням будеш переповідати іншим. Цікава розповідь про флору і фауну Нижнього Подніпров'я, галявини древнього острова, цілюще повітря - все це, підкріплене прекрасним прийомом господаря, справляє приємне враження на відпочиваючих.
Велика територія бази має привабливі куточки на будь-який смак: фітокафе у вигляді української хати, пахучий сінник в оздобленні очеретяних огорож, басейн для водного волейболу, велетенські шахи, гойдалка, рибальська хатка з начинням для риболовлі. У головному корпусі бази - музей старожитностей, більярдна, банкетна зала, вісім номерів з усіма зручностями.
Уявіть собі: тихо, не порушуючи спокою, розтинає зарослі очерету баркас. У прозорій воді висвічується дно з усіма мешканцями водного царства, поруч качка з каченятами, обережно ступають чаплі, трохи далі боброва гребля, високо в небі кружляє сокіл. Зненацька розступається стіна очерету й перед очима неповторне видовище - все плесо озера, кільки сягає зір, уквітчане ніжно-білими лілеями та жовтим лататтям. Від побаченого перехоплює подих, почуття вириваються захопливим вигуком і губляться у шелесті верб...
Наступного дня учасники семінару знайомилися з містом Гола Пристань. У центрі розваг "Сузір'я", відродженому у 2007 році, відкрито музей Покришева П.О., музей етнографії, картинна галерея, де експонуються картини художників Херсонщини. У кіноконцертному залі проходить перегляд фільмів, концертів, святкових заходів, працюють гуртки та клуби за інтересами, де збирається молодь, щоб цікаво і змістовно провести вільний час.
Фестивальна набережна міста щороку збирає тисячі гостей на фестивалі "Купальські Зорі» та "Солодке диво", де вас перенесе реальність у світ казкових дійств, закрутить у танку із звабливими русалками, подарує на щастя купальський віночок.
Будівля міської ради - це теж історична пам'ятка. Звідси у 1902 році вперше була "цивілізовано" подана звістка про Голу Пристань. Російський вчений-винахідник радіо О.С.Попов установив радіомаяк та провів вперше в Україні бездротовий зв'язок з Херсоном. І летіла у простір ефіру еротичного змісту фраза: "Херсон, як чуєш мене? Я Гола...". І наслідуючи добру традицію, щодня звучить в ефірі: "Гола Пристань говорить", друкує новини міська газета "Рідна Пристань" та освітлює головні події кабельне телебачення.
Тож якими б стежками ви не йшли, якими б дорогами не їхали - завітайте до міста Гола Пристань! Тільки тут вас гостинно зустріне і привітає сам міський голова Анатолій Петрович Негра, що вже третє скликання докладає чимало зусиль для розбудови місцевого самоврядування та покращення рівня життя мешканців, розповість про рідне місто так, як ніхто інший.
А потім почалася подорож до Кінбурнської коси, на знамениті Прогнойські озера. Виявилося, що Голопристанщина - це не лише степ і Дніпровські плавні. Дорога проходила через сосновий ліс, який почали садити тут з 1931 року. Таким чином значна частина найбільшої європейської пустелі - Нижньодніпровських пісків - тепер вкрита чудовим лісом. Особливо привабливий лісу цих місцях восени і весною: квітучі зелені галявини, спів численних птахів, "полювання" на гриби, цілюще повітря і незабутні прогулянки поміж пухнастих південних і кримських сосен, мовчазних акацій, струнких осик і в реліктових березових гаях.
На околиці села Геройське автобус зупиняється, і далі всі йдуть до солоних озер піщаною дорогою, яка в спеку просто розсипається і ніби поглинає ваше взуття. Екскурсовод, а сьогодні це сільський голова Богдан Любов Єгорівна, - розповідає, що озера, з яких тут добували сіль, згадував іще Геродоту своїй "Історії". Саме сюди - через переправи, гарячі піски, ворожі застави - вели чумацькі дороги, оспівані у народних піснях, закарбовані в легендах. Тут господарювали козаки Прогноївської паланки, мали особливу посаду - отаман соляного промислу. У XIX столітті один з орендарів цього солепромислу Григорій Капуста побудував своїм коштом дуже гарну церкву Ікони Казанської Божої Матері. Ми можемо помилуватися лише стінами, які вражають навіть після колишньої пожежі. Залишилися від тіє пори не тільки кам'яні хрести на козацьких могилах сільського кладовища, а й відвага і сміливість у їхніх нащадків. Стародавній козацький солепромисел, як і 300 років тому, діє сьогодні. Це каскад ставків, у яких випаровується вода і поряд височіють фантастичні гори соляних кристалів, спочатку рожевих, а потім - сірувато-білих. Такої багатої на природний йод солі ви не знайдете ніде у світі.
Нелегка, але цікава, подорож веде нас як справжніх чумаків-хто з сіллю, хто з грибами, - назад до села, де на гостей чекає справжній рибальський обід: козацька юшка, каша з побичками та хлібосол...
...І знову дорога, вона веде далі від Дніпра, через ліс, до самого берега Ягорлицької затоки Чорного моря, на край землі, де знаходиться Марійкина садиба. Ця гостинна садиба поки що одна на чотири села Садівської сільської ради. Але любителі природи завжди сприймають її як концентрат всього цікавого і корисного для відпочинку у цьому куточку Голопристанщини. Туристи спочатку милуються околицями села Пам'ятного, потім можуть прогулятися по старовинному парку колишньої економії Фальц-Фейнів (с.Садове). Ще більше захоплення викликають численні кургани (за свідченням археолога М.Оленковського – більше 300) праворуч і ліворуч дороги. Зупиняємося біля найближчого з "степових вартівників", який вже 5 тисяч років ховає у собі чиїсь людські долі. На вершині кургану вітер підхоплює і наче додає крил, легені наповнює подих осіннього степу і близького моря - душа наче на мить злітає до неба. Ось чим ще можна вразити бувалих туристів! І саме тут, на вершині кургану, після багатьох годин руху, метушні, дискусій, кожен по-своєму відчув велич і безмежність природи, про яку ми так багато піклуємося, але все ще не навчилися берегти...
Марійкина садиба знаходиться в самому центрі села Іванівки. Саме звідси, від столітнього велетня-дуба ведуть три екологічні стежки: до Ягорлицької затоки, в Долину Курганів, у справжнісіньку пустелю з кучугурами - Нижньодніпровські піски.
... До начебто зовсім звичайного сільського подвір'я під'їхав наш автобус. І знову від захвату перехопило подих: заспівала голосиста і яскрава "Макітерка", з хлібом-сіллю зустріла гостей родина Михайла та Ольги Жукових біля воріт Марійчиної садиби. І повели повз чорнобривці та дубки біля тину з глечиками до справжньої української хати. Ніби на століття назад повернулося колесо часу: відчиняються важкі двері з клямкою, низький одвірок спонукає поклонитися старій іконі з лампадкою, долівка, вікна в рушниках, керамічний посуд на білих лляних скатертинах, сулія з кукурудзяним качаном і гранчасті склянки, смугасті рядна на лавах, народні картини, ляльки-мотанки в інтер'єрі та усіляке інше старовинне хатнє начиння. За вечерею найбільше вразили незвичайні на смак "казанські" пироги, крихти яких треба закопати на городі, щоб наступного року урожай був добрий. Але було так смачно, що для обряду крихт небагато залишилося!
Тут є все необхідне для відпочинку туриста. Це зручні туалетні кабінки на подвір'ї, умивальник з рідким милом та разовими рушничками, сучасне оснащення кухні, а для сімейного відпочинку - сільський будинок з усіма зручностями.
Біля великої альтанки, на острівці степових рослин стоїть скіфська баба. Відразу й не помітиш, що вона з глини. Але саме вона свідчить про те, що туристам подобається тут відпочивати: вони загадують бажання і кидають їй у пелену монетки і різні дрібнички. От і цього разу "подарунків" бабі наскладали. Проводжав гостей старовинною піснею місцевий аматорський колектив "Колосок".
Таку трійці садиб Голопристанщина відзвітувала перед всією Україною про свої різноманітні зелені стежки.
База відпочинку "Чайка" вразила своєю добре розвинутою індустрією цікавого відпочинку на Дніпровських плавнях, Кінбурнська коса - унікальним соляним промислом і козацькою історією, Марійкина садиба - подорожжю в безмежному просторі і часі Ягорлицького краю, здобреною етнографічними та фольклорними мотивами.
Ласкаво просимо
до екологічних подорожей
Голопристанщиною!
Туризм сільський зелений.- IV' 2008 ( жовтень-грудень)
