Але згадати потім ріки ці

і монохром засніженої крони,

цю лінію рядка і оборони,

цю риму, як троянду у руці.

Твої поети, на яких зростав

і вчився, на яких цей знак відваги,

тривання це - від днів до рівноваги,

пекучий опік втрачених вистав.

Але це грудень, це глибокий слід

на схилі, це його солодка подать.

Поети, що змовкають і відходять,

качиний запізнілий переліт.

Хтось перший, хтось досвідченіший, хтось,

хто зважує твої маршрути й дати.

Щоби згадати все, щоби згадати

ім'я, з якого все і почалось.

Не маючи утоми і ваги,

не знаючи ні звідки ти, ні де ти.

Але як голос - ріки і поети,

як значення - дерева і сніги.

Сергій Жадан

Напишіть свій коментар

Ваше ім'я

E-mail (не буде опублікований)

* Текст повідомлення

Введіть число, яке Ви бачите праворуч

Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.