Мчаться степом коні-птиці!
Признатися, побачити в області вивіску «Конеферма» куди дивовижніше, ніж зустріти африканця з вилами на «реформованій» фермі де-небудь під Голою Пристанню чи в таврійському степу. Така дивовижа трапилася мені в глибинці – за три з лишком десятки кілометрів від Генічеська – у Новогригорівці. Ініціатором створення племінної, єдиної на Херсонщині конеферми, був Віктор Григорович Шулик, голова тамтешнього приватного господарства «Новогригорівське».
- Хоч складно було, я все-таки купив 7 коней, – згадує співрозмовник. – Бо що ж то за село, та без коней? Я два роки працював у Партизанах бригадиром городньої бригади. Верхом їздив, у бідарці. У «лобогрійки» чи в плуги коней, звісно, не впрягаємо. Але там, де можна, вони замінили техніку. У нас є своя пекарня. Так от: хліб у польові бригади колись розвозили трактором. А зараз одна конячка і один Іван – будочку зробили, і в дорогу! Чи бабусі якійсь на млин збіжжя відвезти – теж коні.
Табун пасся у видолинку неподалік ферми. Глянеш – залюбуєшся: легкі, граціозні, виплекані дбайливими руками. Таких не соромно на столичний парад випустити! А якщо навідається сюди який зарубіжний магнат – їй-право, і тисячі євро не пошкодує викласти за такого коня!
- Ферма спеціалізується на вирощуванні української верхової породи, – пояснює ветеринар, «засватаний» Віктором Григоровичем ще й у тренери кінноспортивної секції, Сергій Бобруйко. – Зараз на фермі є 36 голів, з яких 7 робочих коней і 10 – молодняк. - Було б більше, – каже голова господарства. – Та четверо коней по 4 тисячі гривень продали у Севастополь. Приватники, видно, взяли, щоб дітей по місту катати і мати на цьому гроші. Дав коня у Мелітопольський педінститут за те, що студентку нашу вчать безкоштовно. А потім ще кілька. Там теж займаються кінним спортом. Я навіть запропонував влаштовувати змагання між сільськими та інститутськими вершниками. Новогригорівські дітлахи не нарадуються своїми чотириногими улюбленцями. Так уже ходять коло них, так пестять...
- Діти буквально біжать до коней зі школи! – не приховує радості Віктор Шулик, мовби сам летить на крилах разом із ними. – Залюбки тренуються. Поставлять бар’єр метр двадцять висотою і давай брати! А 9 травня показові виступи влаштували: 12 коней з юними вершниками йшли рівненьким строєм, з прапором, коло пошани зробили, доповіли мені, що до змагань готові. Глянув, як рівненько йдуть, аж сльози на очах.
Тренер розповів, що у кінноспортивній секції постійно займаються 14 юних сельчан, а загалом на заняття приходять 22. Шестеро вершників уже стали розрядниками.Є у Новогригорівці, хоча й примітивний, сільський, але власний іподром. І хто зна, може, через якийсь десяток років стане це віддалене навіть від райцентру степове село у Приазов’ї місцем проведення і міжнародних змагань.
Якщо ж звернутися до історії, то конярство на Херсонщині розвивалося ще у XVIII столітті. На всю Російську імперію славилися конезаводи князя Воронова, що були в Нововоронцовці, братів Чарикових, кожен з яких утримував від 200 до 1000 голів. А ось ще один маловідомий факт: у 1844 році у губернському місті Херсоні була заснована земська конюшня. Перед початком Кримської війни (1853-1856 рр.) у центральній конюшні, розташованій неподалік Херсонської фортеці, утримувалося 60 жеребців англійських, датських, азіатських порід. Не менш цікавий ще один факт. За досягнення значних успіхів у розвитку конярства звання Героя Соціалістичної Праці був удостоєний Прокіп Веремко – старший конюх радгоспу «Червоний маяк» Бериславського району . ...Мчаться степом коні-птиці. Без них – і степ не степ.
Василь ПІДДУБНЯК // Гривна № 23 (439) 05.06.2003 (стр. 26)