«Мистецтво — це мій світ»
Коли вперше бачиш роботи херсонської художниці Ксенії Стеценко, виникає відчуття легкості, прозорості, навіть невагомості її малярських полотен. Кольори яскраві, насичені, а часом – ніжні, пастельні, невловимі, як душа справжньої жінки, що може бути іншою кожної наступної миті. Така й сама Ксенія – тендітна, з глибокими натхненними очима, часом непередбачувана, противниця конкретики, до без тями закохана у мистецтво і завжди різна у своїй творчості.
Відома російська поетеса й письменниця Лариса Васильєва, вражена творами Ксенії, так написала про них: “Мир Ксении Стеценко – хрупкие, ранимые и чертовски красивые женщины. Ксения рисует цветы, похожие на женщин и пейзажи, где женщин нет, но есть их настроение, составленное из полутонов и оттенков. Впрочем, писать о живописи глупо. Нужно смотреть. Смотреть внимательно и неторопливо, и тогда цвет, линия, форма – сольются в большую и пеструю картину огромного мира, в котором мы все живем.”
У художниці багато творів-настроїв: “Навіщо мені кудись їхати?”, “Він дуже дивний сьогодні”, “Просто побути на самоті” і дуже схоже на японське “Стихаючі голоси, свист крил ластівки”. Одна із серій називається “Найвища присутність”. Ксенія має на увазі найвищий прояв того незвичайного у житті, про існування якого й не підозрюєш, а воно є, існує, треба лише вміти його розгледіти. А це вміння дається далеко не кожному.
У майстерні художниці я звернула увагу на крихітні дитячі черевички, що висіли на видному місці. “Мама зберегла”, – посміхається Ксенія і гладить рукою стареньку шкіру на сандаликах. Місточок, перекинутий з дитинства, повертає її до тих часів, коли ще у дитячому садочку вона була маленькою “примою”: “ Я сиджу за столом, слиню олівець і – малюю, малюю квіти, ялинки, усе це здається мені надзвичайно гарним. А навкруг – діти, і всі в захопленні. Ох, як же мені, малій, подобалось, що на мене дивляться і навіть заздрять моєму вмінню! Звичайно, ходила до ізостудії, брала участь у конкурсах і перемагала, а вже у 2-3 класі ставила колористичні експерименти з аквареллю: знаходила особисто для себе гармонію кольорів.
Вважаю, мені повезло, що мене не примушували малювати, робила це сама, і з задоволенням. Добре, що разом зі мною завжди була моя улюблена сестричка (різниця у віці – всього 11 місяців!). У нас були ляльки, так от – ми придумували про них різні історії, а потім малювали їх, часто сидячи просто під столом у кімнаті. Бувало, що “розписували” й приміщення, та батьки не сварили, а довго відмивали і дітей, і стіни.”
Коли зайшла мова про вищу освіту, то мався на увазі лише Львів – батько-художник навчався там, дуже любив це місто і прагнув показати його дітям. У 1983 році Ксенія закінчила Львівський інститут прикладного мистецтва за спеціальністю “художник по тканинах – десинатор” і почала працювати на Херсонському бавовняному комбінаті.
Вона створювала малюнки для тканин, які випускало підприємство, але ж якби самі малюнки! Окрім них треба було розробляти ще й текстильне переплетення – на дрібно розкресленому міліметровому папері, і не помилятися у цих “кресленнях”. Тільки творча людина може уявити душевне здригання художниці при самому вигляді “міліметрівки”.
Бувало, що допомагав робити цю нудну роботу хтось із більш-менш вільних робітників. Але був і плюс – вона мала майстерню і могла займатися улюбленим живописом, навіть у ті важкі роки, коли про своєчасну зарплату годі було й мріяти. До речі, практично у кожній херсонській сім’ї є рушники бавовняного комбінату з малюнками, створеними Ксенією Стеценко, адже пропрацювала вона там 25 років.
Художниця вважає, що для митця головне – це свобода, адже не існує натхнення за розкладом, це занадто примхлива і тонка річ. Саме тому, після чотирьох років викладацької роботи в університеті, прийняла рішення покинути цю роботу. “Я хочу бути різною в творчості, хочу, щоб не можна було за моїми творами сказати одразу, чоловік чи жінка це написали.
Тому у певний період творчості змінюються мої роботи й навіть інколи – манера письма. Люблю писати чоловіків і жінок, квіти й котів, просто настрої й емоції переносити на полотно. А повітряність –моє друге “Я”, адже за гороскопом я Близнюк, і повітря – це моя стихія . Не люблю конкретності, вона обмежує, ставить у певні рамки, які для мистецтва є абсолютно неприйнятними. До інтриг у нашому середовищі ставлюся філософськи – просто не переймаюся ними, мені це не цікаво.”
Ксенія вважає, що, на жаль, нині основна маса людей мало освічена в питанні розуміння мистецтва взагалі й живопису зокрема. І це дуже серйозна проблема, про яку ніде не говориться. Адже сьогодні посилено нав’язується думка про те, що лише успішний художник – талановитий. Успішний – це всього лише розкручений, що не завжди означає наявність таланту. (Згадайте деякі виставки “сучасного мистецтва”, які у людини з гарним художнім смаком нічого, крім відрази , викликати не здатні.) І це сумно.
“Я багато читаю: намагаюся обирати хорошу літературу, особливо люблю твори з філософським ухилом, серед них є найулюбленіші, які можу безкінечно перечитувати, щоразу знаходячи для себе щось нове. Страшенно люблю свою дачу, квіти, копирсатися біля них, просто побути на самоті – це чудовий відпочинок. Ще одна з моїх хороших рис – це цікавість до всього і вперте намагання знайти якусь гармонію, принаймні у собі.”
Картини Ксенії Стеценко вже живуть у різних країнах: Германії, Ізраїлі, Туреччині, країнах СНД, а півтора роки тому її запросив до Санкт-Петербургу Фонд “Культурное достояние”, художниця отримала Диплом І ступеня із наданням Гранта за особливі досягнення в розвитку мистецтва живопису. Тоді галерея академіка Володимира Карцева придбала її роботи, а Ксенія була у захваті від того, як гостинно їх приймали у Санкт- Петербурзі – українськими піснями, танцями, сам же Карцев заговорив українською.
Сусід по майстерні, відомий поет, лауреат Шевченківської премії Анатолій Кичинський відзначив: “Я високо ціную Ксенію як художницю, вона найкраща колористка з усіх, кого я знаю. Це людина надзвичайної працездатності, вона горить своїм ділом, живе у створеному власноруч світі. Одна з її картин прикрасила обкладинку моєї книги “Танець вогню”, я відібрав “Різдвяні польоти” за тональністю, за експресією – як один образний ряд – так співпали наші світовідчуття. А ще роботи Ксенії навчили мене – як художника-непрофесіонала – сміливості у поводженні з пензлем.”
Директор галереї “51” Наталія Василівна Марлян відзначає титанічну працездатність художниці, здатність до змін у творчості, коли зовсім іншими стають техніка письма, теми й настрої, небайдужість до людей, уміння дружити. “Ксенія – надзвичайно щира людина, і абсолютно не комерціалізована. Нею рухає не комерційний запит, а в першу чергу, творчий процес. Її теми – це пейзажі й натюрморти, місто і люди, багатофігурні композиції.
Портрети, написані Ксенією, особливі – не “прилизані”, а такі, з яких на вас дивиться сама внутрішня сутність людини, а не фотографічне її відображення. Колеги-художники називають її найсильнішим колористом Херсона, а визнання “товаришів по цеху” надзвичайно важливе. Її дуже люблять студенти – за повну відсутність авторитаризму, демократичність, уміння щиро похвалити й допомогти. Життя кипить у цій жінці, вона цікавиться усіма проявами художнього процесу: від власної творчості до відвідування виставок колег, від нових вражень до створення неймовірної краси на улюбленій дачі й перенесення її на полотно. Там вони з матір’ю створили справжній квітковий рай, у якому все цвіте і буяє з березня до грудня, це – стан життя і внутрішнього світу Ксенії.”
І, мабуть, найголовніше, що має ця тендітна жінка – це “найвища присутність” того головного і незвичайного, що так вражає в її картинах – справжнього Таланту, її мистецького світу, що зігріває своїм теплом усіх навкруги.
Тетяна Крючкова
"Вгору".- №27 (406).- 08.07.2010.- стр. 16-17
