І моряк, і художник, і лікар
Писати про Валерія Бережка приємно і складно водночас. Приємно, бо долучаєшся до неординарної і непересічної особистості, справжнього митця, а складно, бо, на жаль, особистого знайомства з ним за життя не відбулося. А все, що розповідають і пишуть, переписувати не хочеться.
Яким я собі уявляю цього художника, лікаря, моряка, козака і педагога? На це питання і спробую відповісти.
У лютому народився наш земляк, цього року йому б виповнилося 75 років. Змалку він бігав по піщаних стежках понад річкою Конкою, серед дзвінких сосен, малював усе, що милувало око, одним словом, жив серед нас. Від бабусі вчився чаклувати та розмовляти з квітами, знався на травах, від матері-художниці і майстрині, яка чудово вишивала гладдю, вчився малювати. Краса рідного краю причарувала його ще з дитинства.
Романтика юності кликала в далекі морські походи. З цим пов’язано захоплення морем, яке на довгі десятиріччя стало рідним, адже працював лікарем на флоті. Згодом повернувся додому і продовжив роботу лікарем швидкої, але писати картини не припиняв, навпаки, справжні сюжети і теми художник знаходив у багатому життєвому досвіді, у природі рідного краю, у славній історії козацького роду, якому нема переводу. Син фронтовика, воїн-інтернаціоналіст, він служив у 1968 році в Чехословаччині, згадував: «Там ми відчували себе окупантами, - говорив Валерій Михайлович, - сором і нікому не потрібні жертви - усе, що залишилося після тих часів».
Потім був Сімферопольський медичний інститут, який він закінчив за спеціальністю «хірург». А попереду - близько 16 років у морях і океанах і робота суднового лікаря. «Цю роботу можна порівняти хіба що з працею земських лікарів, - стверджував Валерій Михайлович. - Часто, перебуваючи далеко від землі, ти повинен приймати єдино правильне рішення, і не маєш ніякого права на помилку». Пишуть про нього, що «він оперував, видаляв зуби, лікував нервові зриви, зшивав сухожилля, ставив діагнози».
Людина неординарна, надзвичайної долі, він залишив добру пам’ять по собі. У лікарні, у краєзнавчому музеї - його картини. У багатьох земляків вдома - роботи Бережка, які він дарував від щирого серця. На багатьох із них - козацькі мотиви. «Козацтво у мене в крові, - говорив він. - Мати була родом із осілих чумаків, батько теж походив із давнього козацького роду Бережків, напам’ять знав “Кобзар”, а колись у сім’ї зберігалася навіть родинна прадідівська шабля 17 століття».
Походи на козацькій чайці «Олешківська Січ», і це не звичайні виїзди на природу, а цілий комплекс роботи з молоддю: науково-дослідницько-екологічні експедиції, зелений туризм, проведення «Козацької зорі» - патріотично-оздоровчого заходу для підготовки молоді до служби в армії і на флоті - це далеко не повний перелік заходів не для «галочки», а від душі.
Валерій Михайлович був депутатом міськради, допомагав людям.
На жаль, коли він сам потребував допомоги, ніхто не звернув на нього уваги. По-людськи, він міг би звернутися у лікарню, яку прикрасив десятками своїх полотен, але він був скромним, невибагливим, терплячим. І не чіплявся за життя.
Поліна Овраменко
Джерело інформації: «Вісник Олешшя».- №№ 13-14 (11695-96).- 18.02.2021.- стр.8
