on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Персоналії > Література > Щерба Таїсія Миколаївна > “Не забудьте пом'янути незлим, тихим словом”

 

“Не забудьте пом'янути незлим, тихим словом”

Микола Іванович Братан - це талановитий сучасний письменник, поет, пісняр, публіцист, драматург, літературознавець, полум'яний поборник української мови, повпред нашого степового краю, смаглявої Таврії. Ім'я знане і шановане не лише на теренах України, а й у далекому зарубіжжі.
Своє високе повноліття (70 років) письменник зустрів із значним творчим доробком. Це понад 50 книжок, десятки із яких - збірники поезій, велика і мала проза, понад 300 пісень, 16 драматичних творів - різних за жанрами, тематикою, проблематикою, системою образів...
Серед драматичного доробку М.Братана звернемо увагу на повісті, присвячені Тарасові Шевченку - українському поету, художнику, генію і пророку, борцеві за волю і незалежність народу, батьківщини.

Удвох повістях „Сердитий бог", „Колюча нива" письменник пише про важку долю Шевченка-солдата, його оточення, внутрішній світ і переживання великого сина українського народу, якого за наказом царя було відправлено в солдати із забороною писати і малювати.
У драматичній поемі „Сердитий бог" автор простежує життя і службу Шевченка в Оренбурзі, на перехресті 1849/1850 років. Письменник переносить читачів у давно минулі часи. Тут знайдемо думки поета - ним вистраждані, пережиті, тут картини солдатської муштри, нелюдського відношення, шпигунства, доносів. Миколі Братану вдалося передати мову Тараса, його мислення, тільки йому властивий тембр голосу, не позичені знання, а його власний світогляд; передати розум мислителя, могутній інтелект, що спрагло дошукувався істини. Силою власної уяви письменник простежує людське життя, конкретні обставини через певне оточення, через особистий, внутрішній світ переживань Тараса Шевченка, переллятий у литво мистецьких синтезів!"

М. Братану вдалося відтворити найгостріші соціальні драми і найтонші нюанси інтимного в долі Кобзаря: гнівний біль безправства, неволі, хвилини розпачу, що його охоплювали, голос потоптаної і пробудженої людської гідності, сили непокори. Допомагали Шевченкові вижити і творити люди, які його оточували. Це Лазаревський Федір, Залеський Броніслав, Герн Карл та його дружина Софія, Обручов Володимир і його дружина, юна татарка Забаржада - подруга Тараса, прапорщики, міщани...
Поема має шість розділів, у яких розповідається, як за наказом царя Шевченка заслали в солдати за антицарську поему „Сон" без права писати і малювати. Але ніщо (ні доноси, ні нестерпні муки хвороб, ні обшуки, муштра, кара шпіцрутенами) не поставили генія на коліна.

У розмові з Хлєбниковим ми бачимо ідеал, який сповідував поет:
Шевченко:
На нього Бог, одначе, не сердитий,
Бо знов таки у всьому винен я.
Пробачте, прошу, пане генерале,
Що царський гнів накликано й на вас.
На гаубтвахту - то й на гаубтвахту!
Які ще ждуть на мене косарали?
Господь поможе - якость перебуду,
Не пропаду, не щезну, оживу!,..
...Отож-бо не ридайте ви за мною,
Восплачте за собою і дітьми.

Моліте Бога, щоб настав той час,
Коли врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати, буду
В потомних людях їхній речник - я...
...Приходьте всі, хто в мене ревно вірив,
Хто обігрів мене на безталанні, -
Приходьте, приїжджайте звідусюди
На золоті розлоги України,
На лоно крутогорого Дніпра,
І ось тоді я, звівшись повноросто,
Незлим і тихим словом привітаю
Вкраїну, світ, і Бога, і людей!

Ці слова дають підставу стверджувати, що саме на засланні з'явилася і зміцніла віра поета у щасливе майбутнє України, її дітей і матерів та безсмертний афористичний вислів „Караюсь, мучусь, але не каюсь!"
Це ж він, наш пророк, заповідав нащадкам;
...Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!

Шевченко - центральна постать українського літературного процесу XIX століття. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі. Його роль в історії української літератури така ж, як роль Пушкіна в російській, Міцкевича в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

У моєму архіві є 25 дарчих надписів від Миколи Братана на його книжках, але особливо дорогий надпис на драматичній повісті „Колюча нива", яка побачила світ до ювілею автора: „Любімо Тараса повік-віку!"
Ось саме про цю велику любов до безсмертного Кобзаря, його колючу життєву ниву, жахливі випробування і нескореність духу і йде мова у новому творі.
У повісті 9 розділів, які охоплюють події у житті Тараса Шевченка 1851 року.
Півострів Мангишлак, Новопетрівське укріплення, реальне оточення содата: Обеременко, Маєвський, Потапов, Скобелев, Усков та його дружина і діти, Залєський - друзі та недруги, яких судилося пізнати у горі, під час заслання. Мова йде про внутрішній світ Шевченка - солдата, художника, людини: про написання ним перших прозових творів: „Наймичка", „Княгиня", „Художник", Москалева криниця", які автор підписував псевдонімом Кобзар Дар-мограй, та про вірші, які народжувалися, незважаючи на сувору заборону писати.

Шевченко:
Колись, як пропадав на Косаралі,
Скомпонував я вірша, чи ж згадаю.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
Тепер їй любо, любо жити,
Вона серед ночі встає
І стереже добро своє,
І дожидає того світу,
Щоб знов на нього надивитись,
Наговоритись. Це моє!...
А й справді, що є краще, аніж діти.
Не відаю. Але мені здається,
Що десь таки писав я і про вас,
Хоч би оце, нівроку: „Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася любить".

Ускова:
Тепер уважте і моє прохання,
Нехай Тарас Григорович хоч трохи
З нового, що написано вже тут,
Нам прочитає.
Шевченко:
Віршів не пишу.
Почав був дещо. Ось таке...

Ускова:
Будь ласка.
Шевченко:
„Мій боже милий" знову лихо...
Було так любо, любо, тихо:
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани,
Аж гульк!... І знову потекла
Мужицька кров! Кати вінчанні,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову"...

Усков:
І кінця немає. Кінця - чому?
Чи віршу, чи війні?
Шевченко:
Та скоріше, що - побоїську. Нескоро
Угомониться грім на Чорнім морі.

Усков:
То прочитайте вірші нам, будь ласка,
Оті, що знову почали писати.
Шевченко:
Не йдуть мені з ума думки про долю,
Що нею Бог мене нагородив,
Що так мені багато обіцяла
І мало так, як бачиться, дала.

Ускова:
їй-богу, вам судилося багато,
І нині й прісно, і навік-віків.
Шевченко:
Писав сестрі, що ми колючу ниву
Ще змалечку пройшли. Яке ж потому
Було колюччя на моїх шляхах!
А надто - у занудженій пустині,
В широкій цій хурдизі... Тільки ж знаю:
Що я ніде ніколи на віку
Не мав зерна неправди за собою.

Всі:
Ми вірим: так і буде.
Шевченко:
Тож ходімо, Моя убога, нелукава доле,
У велелюдний світ, де, може, стрінем
І славу ту, що мріла, де б не був я,
А добра слава - заповідь моя.

Саме жанр драматичних поем, повістей дав можливість поету М. Братану змалювати широку панораму тогочасного життя Шевченка в його найсуттєвіших виявах. Автор досконально володіє художнім словом, знає і любить перечитувати „Кобзар", уміє знаходити тайну шевченківської образності, зокрема його тропів, щоб передати психологічний стан улюбленого поета.
Згадані драматичні повісті про Шевченка багаті на людьскі типи. В них живуть і вирують різні світи; вододіл проходить передусім через морально-етичний вимір: люди різних станів оцінюються автором насамперед із погляду їх гуманізму; а їхній добробут і багатство душі служать або джерелом добрих справ, бажанням допомогти нужденним, або джерелом кривди.
Повістям Братана властивий стриманий сатиричний побутопис, що поєднаний із проникливим ліризмом.

Цінним у цих творах є те, що передано подвиг Шевченка, його нескорений прометеївський дух, прагнення волі для всього скривдженого народу, синівське почуття, не остуджене ніякими стужами, заборонами. Це все додавало сили Шевченкові, зміцнювало дух його протесту, бунтарства. І саме з цієї любові виростала правдива, вогненна поезія „Кобзаря", до якої доторкнувся своїм серцем наш письменник-краянин. Його драматичні твори, присвячені Шевченку, перегукуються із „Заповітом" безсмертного Кобзаря.
...І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим, тихим словом!

Таїсія Щерба,
письменниця, літературний критик
“Херсонський вісник”.- №10 (763).- 10.03.2005.- стр.12

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.