Рід Скадовських
В одному з останніх номерів газети “Вгору” опубліковано повідомлення про смерть О.С. Скадовського. Мені випало на долю зустрітись з іншим Скадовським, Борисом Сергійовичем, рідним братом покійного. Зустріч відбулась майже 10 років тому, на початку літа 1998-го. Напередодні Борис Сергійович виступив по обласному телебаченню з проханням відгукнутися живих свідків, які знали його родину і, зокрема, дідуся й бабусю, яких він сам ніколи не бачив. Вперше побував на їх могилі у 1990 році. На прохання поділитися спогадами про родину Скадовських, що покинули Україну після революції 1917 року, відгукнулася жителька Цюрупинська, 93-річна Варвара Йосипівна Малахова. Вона добре знала не лише бабусю Бориса Сергійовича, Марію Олександрівну, і дідуся, Сергія Балтасарійовича, а й тіток та дядьків гостя з Німеччини.
Дочці Варвари Йосипівни Валентині Сергіївні Вінніковій вдалося зв’язатися з Б.Скадовським, який приїхав у Таврійський край вже в п’ятнадцяте. Бориса Сергійовича цього разу було запрошено разом з Едуардом Олександровичем Фальц-Фейном на урочисте відзначення 100-річчя заповідника Асканія-Нова. Зустріч з В.Й. Малаховою Борис Сергійович спочатку запропонував відкласти до наступного свого приїзду. Але, зваживши на тяжку хворобу Варвари Йосипівни, не проминув нагоди побачитися з живим свідком історії становлення сім’ї Скадовських на Херсонщині. Отож і ми послухаємо розповідь Варвари Йосипівни (при народженні Барбара Юзефівна, але з поважних причин “перейменована”).
– Наша сім’я була тісно пов’язана зі Скадовськими, - почала розповідь Варвара Йосипівна. Дві мої тітоньки служили в маєтку: одна – кухарем, друга – кравчинею. Також на Скадовських працював чабаном мій дідусь, доглядаючи близько трьох тисяч овець. Та не простих, а каракульської сірої і ангорської порід. Бувало, приходить ваш дідусь Сергій Балтазарович (так називає по батькові Сергія Балтасарійовича. – Прим. автора) до мого дідуся й питає: “Як ідуть справи?” “Добре,- відповідає мій дідусь, – у кожної вівцематки по 2-3 ягнят”. “Тож третє – твоє, і нехай вся твоя сім’я ходить в шапках з каракулевого хутра”,– каже ваш дідусь.
Мій тато Юзеф Франсович працював на митниці, адже порт Скадовського був міжнародним. Сюди причалювали десятки іноземних торговельних суден. Мені, доньці митника, дозволялося їх відвідувати, але з дозволу батька і після запрошення капітана. Найбільш гостинно зустрічали на своєму кораблі англійці. Поки судно розвантажувалося, капітан пригощав бутербродами, чаєм, а потім дарував велику банку з варенням або з джемом. Завжди були щедрими і самі Скадовські. Приміром, ваша бабуся, Марія Олександрівна, віддаючи заміж дівчаток, які працювали в економії, завжди готувала їм посаг. Тут були і скриня з одягом, і постільна білизна. До речі, одежинку ваших тіток, старших за мене, Марія Олександрівна віддавала мені. Вона любила приходити до школи, де навчалися селянські діти. Щороку на Різдвяні свята ваша бабуся дарувала учням подарунки. Коли хтось із дітей через хворобу чи з інших причин не відвідував школу, Марія Олександрівна діставала з гаманця гроші і віддавала батькам дитини на лікування.
Не лише діти, а й дорослі робітники часто удостоювалися подарунків. Приміром, кухареві маєтку спорудили будинок. А ще Сергій Балтазарович не терпів, коли його називали паном. З усіма вітався рукостисканням, сам умів працювати й інших заохочував. За три кілометри від теперішнього Скадовська була розташована економія Скадовських з величезним садом, конторою і підсобним господарством, де утримувалися корови, свині, птиця. Помістя Скадовських потопало у трояндах і паркових деревах.
Особливу гордість у Скадовських викликала на їх кошт збудована церква. Я була в багатьох храмах Харкова, Києва, Москви, але такої величі і краси не бачила. Блиск золотих хрестів на ній було видно за 20 кілометрів. За рік до революції Марія Олександрівна зібралася їхати до Петербурга у справах, але в Херсоні у неї стався серцевий напад і вона його не витримала. Пам’ятаю, коли її везли з Херсона на катафалку, запряженому вороними кіньми з білими попонами. Похоронна процесія простяглась на кілька кілометрів. По дорозі до помістя в кожному селі процесія зупинялася.Тут людей годували, і затим вирушали далі. Поховали Марію Олександрівну у церкві. Після революції помер і Сергій Балтазарович. Прах подружжя Скадовських покоївся у церкві до 37-го року.
У 37-му, на другий день Різдва, на площі зібралися люди. Розграбована церква стояла без хрестів і куполів. Перед тим, як стерти її з лиця землі, слід було перезахоронити Скадовських. З церкви вийшов священик у супроводі невідомих нам людей і промовив: “Громадяни, простіть мені, Бога на небі немає”. Ці слова кожен з присутніх зрозумів по-своєму. З почестями, як і належить, ваших предків перезахоронили на кладовищі. Я добре пам’ятаю те місце, бо поруч з Сергієм Балтазаровичем і Марією Олександрівною спочиває прах мого дідуся.
Нова влада працювати не вміла. І ось звертаються до мого батька з проханням допомогти організувати колгоспи з того майна, що залишилося від Скадовських. Батько спершу погодився, але не витерпів байдужості нових хазяїв до всього. Якось прийшов додому, обхопив голову руками і приречено зронив: “Все, пропала держава…”. Згодом звернувся у польське посольство з проханням повернутися з України в Польщу. Але не судилося. Якось приїхали, самі знаєте хто, провели обшук, батька забрали. І згинув він назавжди, як загинули ваші тітоньки, яких Сергій Балтазарович відправив морем за кордон. Вони теж не дісталися чужого берега. Подейкували, що на яхті, якою вони мали дістатися протилежного берега Чорного моря, було сімейне золото та інші коштовності.
Через три дні після зустрічі цих людей Варвари Йосипівни не стало... Проживши 93 роки, вона все встигла зробити у цьому житті, включаючи й обов’язок розповісти онукові про його дідуся з бабусею, яких добре знала.
Пухом Вам земля, Варваро Йосипівно…
Любов Прищепа
Джерело інформації: "Вгору".- 13.03.2008
