on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Новини регіону

16.09.2021, 12:02

У Херсоні до Дня міста відбудеться циркове шоу

    Продовжуємо знайомити із фестивалями, які ...
16.09.2021, 11:41

Запорізькі археологи знайшли на Херсонщині середньовічну піч часів Київської Русі

    В ході експедиції організованої Національним заповідником ...
16.09.2021, 11:20

У Херсоні з'явився кримськотатарський громадсько-культурний простір

    Новий громадсько-культурний простір з'явився в ...

Що там, за гарним музейним фасадом?

На одній із стін Херсонського обласного художнього музею ім. Олексія Шовкуненка - табличка з написом: «Пам’ятка архітектури та містобудування. Будинок колишньої Херсонської міської думи. 1905-1906 рр. Охороняється державою».
Як і більше 100 років тому, ця споруда - своєрідний символ, візитна картка міста. Без її зображення не обходиться жоден проспект, буклет чи реклама про Херсон. Так само важко уявити обласний центр без курантів, встановлених на вежі музею, котрі щогодини грають мелодію «Ой, Дніпро, Дніпро».
Здавалося, можна тільки радіти тому, що музей прописався в такому унікальному місці. Але не все так просто, як може здатися на перший погляд. Про це - розмова з директором музею, заслуженим працівником культури України, членом Національної спілки художників України Аліною Доценко.

- Аліно Василівно, як би Ви продовжили фразу: «Музей - це…»?
- О, варіантів тут багато. Музей можна назвати колекцією ідей, дверима в минуле і вікном в майбутнє, запрошенням до роздумів… І все це відповідає дійсності. Але особисто мені імпонує називати музей храмом, а нас, тих, хто в ньому працює, - його служителями. Адже ми опікуємося своїми колекціями, як власними дітьми. Коли холодно, готові кофти з себе знімати, щоб картинам не було холодно, щоб вони не тріскалися, щоб не порушувався температуро-вологісний режим. Випадкові люди у нас не працюють, вони тут не затримуються. У храмі повинні працювати безсрібники з дуже чистими руками, яким довірено зберігати величезні надбання народу.

- І храми з часом руйнуються. У зв’язку з цим запитання: те, що Херсонський обласний художній музей розміщений у старовинній будівлі, плюс чи мінус для нього, щастя чи злий рок?
- Коли 33 роки тому наш музей відкривався, то в ремонт приміщення, яке дісталося нам «у спадок» від міськвиконкому, були вкладені певні кошти і сили. І ми сподівалися, що поступово відремонтуємо і удосконалимо приміщення. Адже для музею знаходитися в аварійній будівлі смерті подібно.

Наш молодий музей з багатющою колекцією став дуже популярний серед гостей міста. Протягом дня у нас бувало до 20 екскурсій. І міжповерхові перекриття не витримали, почали тріщати. А коли в одному із залів третього поверху збиралося дві групи дітей чи дорослих, то перекриття починали гойдатися… Уявляєте, що це означає? Це ж дуже небезпечно! І коли я в 1986 році стала директором, то відразу зайнялася цією проблемою. За рахунок спонсорської допомоги суднобудівного заводу ми замінили гнилі дерев’яні перекриття трьох поверхів на залізобетонні, не зруйнувавши при цьому фасад. Та довго насолоджуватися радістю з цього приводу не довелося - з’явилися величезні проблеми: все почало валитися-руйнуватися. Ось тут хтось з наших працівників і згадав слова завгоспа міськвиконкому, який при виселенні зауважив: «Зачекайте, зачекайте, ви ще наплачетеся з цим приміщенням. Що ви робитимете із будівлею, зведеної з ракушняка, якій більше ста років і яка стоїть у самому центрі міста поряд із транспортними артеріями?».

- І недобрі пророцтва збулися?
- На жаль, так. Через близькість до жвавої автотраси будівля тряслась, фундамент сідав, з боку двору йшло підтоплення зливовими водами… Там пішли тріщини - ставимо «маяки», там з’явився грибок - намагаємося його лікувати… А колекція стрімко зростала… Частина її складалася із зібрання, котре почало комплектуватися ще на межі ХІХ - ХХ ст., частину подарували колекціонери, художники, їхні спадкоємці, передали провідні музеї колишнього Радянського Союзу, Міністерства культури та Спілки художників СРСР та України. З бюджету виділялися кошти, і ми створювали пошукові бригади, знаходили і купували цікаві роботи. За короткий час колекція з 3 тисяч експонатів виросла до 8 тисяч. Серед них - твори вітчизняного і зарубіжного живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, починаючи із зразків російського іконопису ХVII століття і закінчуючи роботами сучасних херсонських художників.

А як і де зберігати ці скарби? Адже після заміни міжповерхових перекриттів зали так і не вдалося відремонтувати. Минуло 15 років, а вони ще й досі не відкриті. Закрито 70% експозиційних залів!
Проходячи повз наш музей, перехожі можуть подумати: «Яка краса!». Насправді ж, у нас відремонтовані фасад і покрівля, а ремонт залів колишні керівники області вирішили відкласти на потім.

- Так що особливо не позаздриш?
- Чому заздрити? Адже я розповіла вам далеко не про всі наші біди. Скажімо, свого часу облпрофрада зайняла у нашому дворі територію і ангари, які становили з музеєм єдиний комплекс. Три роки тому ми почали судитися. Виграли Запорізький апеляційний суд, Вищий господарський суд України, а от господарський суд Херсона - ні. Скільки сил і здоров’я втрачено! У цих ангарах, зробивши ремонт, ми могли б розмістити додаткові фонди чи додатковий виставковий комплекс. Але все це мрії! Один із колишніх керівників області мене запитав: «А що робитимете з цими ангарами, навіть якщо їх відсудите? Хто вам дасть на них гроші? Відступіться!». Найцікавіше те, що облпрофрада спірною територією і ангарами не користується, а здає їх в оренду. У нашому дворі стоять приватні машини людей, які живуть в центрі Херсона…

- Чи не маєте відчуття, що вас сприймають як провінційний музей?
- Відповім на ваше запитання так. Свого часу, коли ми закуповували у серйозних приватних колекціонерів цікаві роботи і привозили їх до Херсона, співробітники музеїв Києва і Москви ледве не непритомніли: як це так, справжній шедевр дістався якомусь Херсону? Й досі у нашій колекції є експонати, які хвилюють столичні музеї. Коли ми у Києві на відкритті виставок, ювілеях даруємо наші альбоми і каталоги, то вони сприймаються з величезним інтересом. З власного досвіду можу сказати, що презентації нашого музею завжди викликають велике зацікавлення. Особливе ставлення до нашого художнього музею виявляється і в тому, що колеги дають нам для виставок найцінніші свої експонати, які нікому іншому не довіряють.

Ми також часто влаштовуємо виставки-обміни. Ось, наприклад, Севастопольський музей дуже любить «Фаетон» Коровіна із нашого зібрання. Багато музеїв цікавить і наша колекція робіт Олексія Шовкуненка, яка вважається найбагатшою в Україні. Її свого часу подарувала нам дружина художника, який народився в Херсоні.
Кілька років тому на виставку «Імпресіонізм і Україна», що проходила в Національному художньому музеї України, ми надавали роботи Тита Дворнікова, Киріака Костанді і Петра Нілуса. Там же виставлялися й роботи народного художника України Георгія Меліхова з нашого зібрання. В Одеський будинок-музей ім. Миколи Реріха ми «відрядили» зі своїх фондів роботи Фелікса Кідера. Словом, ніякого комплексу периферійності у нас немає.

- Аліно Василівно, у Херсоні добре пам’ятають чудові концерти, які проходили в художньому музеї...
- Доки не був зруйнований наш парадний концертний зал з чудовою акустикою, ми завжди радо збирали у себе талановитих людей. У нас відбувалися різноманітні концерти та інші культурні заходи. Оскільки приміщення Херсонської філармонії давно згоріло, це мало для міста надзвичайно важливе значення. Три роки тому почалась реставрація концертного залу. Але тут грянула економічна криза. Через брак коштів реставрацію зупинили. Ремонтних робіт залишилося всього нічого, але коштів на них нам не дають.

- А на що музею зараз виділяють гроші?
- На зарплату, охорону, комунальні послуги, дуже невеликі суми - на відрядження, трохи - на транспортні витрати…

- Напевно, не від хорошого життя на третьому поверсі музею проходила комерційна виставка карликових мавп?
- Так, це одна з наших спроб заробити. Недореставрований парадний зал ми відмили від будівельного сміття, винесли риштування і здали в оренду. Тримати там експозицію небезпечно, а для мавпочок - згодилося. Проте, це не ті кошти, які зможуть щось кардинально змінити. Без допомоги держави музеї існувати не можуть. Хіба що приватні колекції олігархів…

Так, у нас немає коштів на поповнення колекції. І це викликає великий сум, бо минає час і з’являються білі плями в історії образотворчого мистецтва нашого народу. Чому бібліотеки постійно мають нові надходження? Бо у них у бюджеті є для цього обов’язкова стаття. А у нас - ні. Ми дуже давно не закуповували нові роботи… Щоправда, три роки тому за допомогою спонсора, який перерахував нам 25 тисяч гривень і сплатив податки, ми змогли придбати портрет першої дружини Шовкуненка.

- Аліно Василівно, якими роботами музей особливо пишається?
- Перерахувати все неможливо. Назву лише деяких авторів: Полєнов, Айвазовський, Пимоненко, Саврасов, Яблонська, Коровін… А як не згадати про одинадцять унікальних живописних робіт талановитого російського художника Михайла Шибанова, котрі були виконані з 1783 по 1786 роки для іконостасу Свято-Катериненського собору в Херсоні? Більше зібрання творів цього автора - лише у Третьяковській галереї.

- А подарунки музею зараз прийнято робити?
- Ще й як! За останні два роки нам подарували близько тисячі робіт. Велику колекцію екслібрисів презентував колекціонер Михайло Ємельянов (627 робіт), близько 300 робіт (графіка, живопис) передала вдова художника Фелікса Кідера. Херсонський живописець Єгор Толкунов подарував майже 40 своїх робіт, аквареліст Георгій Петров - 12, вдова художника Костянтина Московченка пожертвувала музею 5 робіт чоловіка. В дар музею передані й твори генічеського художника Миколи Писанка… І це далеко не повний перелік.

- Виставкових залів у музеї зараз мало, а колекція велика. Як виходите з такої непростої ситуації?
- Щороку наші наукові працівники готують до 30 виставок. Це велике навантаження, але ми хочемо, щоб херсонці та гості міста бачили наші скарби. Тому до різних свят, ювілеїв обов’язково готуємо нові виставки. Лише за останній час ми познайомили любителів прекрасного з творчістю скульптора Івана Мудрака, з успіхом пройшла ретроспективна виставка до 125-річчя Олексія Шовкуненка… Великий резонанс мала виставка авангардного мистецтва Херсона. До Трійці підготували виставку з нашої колекції іконопису ХVII - ХІХ ст. і церковного шиття.
Взагалі, організація виставок потребує чималих фізичних і моральних сил. Адже ліфтів у нас немає, і ми все вручну тягаємо мармуровими маршами. Розвішування, побудова експозиції, анотації, каталоги… Це величезна робота.

- Та, наскільки мені відомо, ваші старання не проходять не поміченими…
- Так, нещодавно Польський інститут Києва, Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», Український центр розвитку музейної справи у рамках VI Всеукраїнської акції «Музейна подія року» відзначив наш колектив дипломом лауреата за проект «Мистецько-історичні аспекти осмислення культурного та соціального простору 30-40-х років ХХ ст. в контексті трагічної долі Маріуша Заруського «Завтра була війна».
Не менш приємна для нас і спеціальна відзнака «Сяйво добра», якою музей нагороджений за благодійну акцію «Допоможи врятувати дитину». Кошти, котрі були зібрані під час неї, пішли на ліки для онкохворих дітей, пацієнтів обласної дитячої лікарні.

Софія Серебрякова
“Херсон маркет плюс”.- №25 (283).- 23-29.06.2011.- стр.7
 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.