«...Що простором своїм аж п'янить»
03.04.2008
Олесь Гончар і Херсонщина. Цілий материк у нашій літературі, подиву гідне залюблення письменника в смагляву Таврію, її простори і людей. Саме півдневі України в повоєнній творчості автора «Прапороносців» судилося посісти осібне місце,- і на те були свої передумови.
На одному з передвиборних виступів перед таврійськими хліборобами, які неодноразово обирали письменника до парламенту країни, Олесь Терентійович розповів: «З ранніх дитячих літ мені доводилося чути про Турбаі, про долю цього мужнього села, зруйнованого царатом у кінці XVIII століття, про людей, зселених у колишні степові пустелі...Чути доводилося й про те, як наші односельці ходили на заробітки в Таврію».. .Іншого разу, у розмові зі мною, він у задумі казав, що, можливо, й мама його Тетяна, яка так рано померла, ходила курявнйми шляхами в таврійську даль у пошуках кращої долі...
Тема степу, життя степовиків зазвучала владно уже в книжці оповідань «Південь» (1951 p.). Але, звичайно ж, «перевисання» до теми степу, його історичної долі знаменував славнозвісний роман «Таврія» (1952 p.), який відзначається широтою показу життя народних мас, ретельною.«розробкою» воістину народних характерів.
З-під пера прапороносця нашого письменства вийшла в різні роки ціла низка оповідань, новел, повістей, присвячених все тим же степовикам.
Справжньою поемою про степ і степовиків є роман у новелах «Тронка» (1960—1962 pp.). Книгою доби назвав його Дмитро Павличко. Полонить передовсім світлоносність образів людей міцного народного складу. Разом з тим у романі досліджується походження людського «кураю життя», як мовить бульдозерист Брага.
Білобережжя (пониззя Дніпра) є місцем дії й роману «Берег любові» (1975—1976 рр.), що з'явився друком саме тоді, як по всій країні вилунювало «Мой адрес — не дом и не улица». ...А тут, на сторінках роману, адреса цілковито означена: Україна, Таврійський степ, Кураївка, ота, що «на чумацьких шляхах, на гарячих вітрах».
В останньому романі Олеся Гончара«Твоя зоря» (1976—1980 pp.), географія якого, сказати б, всеземна, планетарна, ми знову зустрінемо й запам` ятаємо і «в усі краї степове роздолля, що простором своїм аж п'янить», і — «обличчя в комбайнера аж темно-сизе від пилюки й щетини. А серед цієї пилюки й щетини два клаптики ну просто небесної блакиті». ...І так тобі отой випадково зустрінутий у дорозі до моря механізатор нагадає твого земляка або ж і твого тата, що гарував не одне літо на п'янкому роздоллі степовому, і нікуди його не тягло з берега любові, переданого нам у спадок як найдорожчий у світі скарб... Гончар і Херсонщина... Врівні як степ аж п'янить своїм простором, так і твори Майстра про наш Край і краян п'янять нас гончарівською сонячністю думок і почуттів, неповторністю геніально мовленого слова.
Микола БРАТАН.
Новий день.-03.04.08
