on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Новини регіону

14.02.2022, 08:47

VI Всеукраїнський хореографічний фестиваль-конкурс «DANCE-клас»

Положення про конкурс «DANCE-клас» Дитяча громадська ...
12.01.2022, 09:14

"Суспільне: Херсон" запрошує на передпоказ документальної програми «Херсонська бавовна або невдалий радянський експеримент»

  12 січня о 13:00 у Херсонській обласній універсальній ...
03.01.2022, 11:26

Для xepcoнcькиx дiтeй opгaнiзувaли нoвopiчний зaxiд у тeaтpi ляльoк

  З нaгoди нoвopiчниx тa piздвяниx cвят, Xepcoнcьким мicьким ...

Світло "Батьківської хати"

10.04.2008

На поріг рідної хати, яка вже, може, давно там, у всесвіті, херсонський живописець Володимир Гончаренко поклав величезний букет із 65 трепетних калинових кетягів. Кетяги ці (твори) можна ще побачити (поспішайте!) у виставковій залі обласної організації Національної спілки художників України.

Давненько я не бачив більш української і ліричної виставки, ніж ця. Дехто з колег, чув, навіть дорікнув Гончаренкові у надмірній патріархальщині, побутописанні, приземленості. А хіба це недолік? Хіба у наш «загазований» моторами, комп'ютерами і духом наживи час це — ковток чистого повітря. Бо якби ми частіше оберталися на полишену наодинці зі степом чи лісом батьківську хату, на її стіни, «білені небом України», то, можливо, країна вже давно стала б і матеріально заможнішою.
«Рідна сторона», «Сільський аеродром», «Вуличка в Цюрупинську», «Хата Білоусихи», «Подвір'я в Кардашинці»... 65 сторінок історії рідного Таврійського краю. Не гучних, з бронзовими революційними кіньми чи театралізованими гвоздиками, а звичних, щоденних, скороминущих...
Дехто з художників радить Володимирові Гончаренку перейти до широкомасштабних полотен. А якщо ці етюди, як-от у Івана Труша, становлять самостійну мистецьку цінність? Гончаренкові етюди — довершені твори. І в цьому їх особливість (а не вада).

Головне, мабуть, в іншому: ніхто з критиків, напевне, не дорікне, що творчість Гончаренка, сягнувши певних вимірів, не прагне вищості. Свідчення цьому — нова,12-та за ліком персональна виставка.
Окремо на виставці — серія робіт, присвячених одному і тому ж об'єкту зображення — вербі. Дерево, яке, як і калина, є символом України.

— Ви спостерігали за однією вербою два десятки років?! —дивуюся.
— Ні, не спостерігав, — заперечує. — У Кринках, де завжди любив відпочивати незабутній Остап Вишня, була верба, повз яку не міг пройти жоден художник. Всі її малювали! І я теж, навіть підсвідомо. А потім... Озирнувся — 20 літ спливло. І я вдячний цій вербі! Від неї згодом відріс зелений паґінчик: життя продовжується!

— Попри, як на мене, холодні кольори у багатьох ваших роботах, від них все ж віє теплом...
— Я хотів цю експозицію спочатку назвати Бабине літо. Це знак осені. А потім передумав: буде Батьківська хата — образ конкретний, близький.

До нашої розмови долучається відомий на Півдні України і за її межами художник Борис Шнайдер:
— Я згадав і своє дитинство. Батьків, односельчан, учителів... Я був патріотом свого села: допомагав прибирати вулиці, садити дерева. Та й хати, скажу, в нашому селі будували тільки толокою. Хата завжди об'єднувала людей. Як і батьківщина. І це словосполучення «Батьківська хата», яким Володя назвав виставку, мене дуже вразило. І просто на виставці, у спілкуванні з друзями, у мене виникла ідея. До Єгора Толкунова я звернувся з пропозицією: «А чи не зміг би ти зробити «Батьківську хату» російську? Обіцяв подумати. А чому б не зробити її татарською, болгарською, сербською чи єврейською?
Ідея справді варта реалізації. Цей проект міг би зробити честь обласній організації Національної спілки художників України...

І раптом Володя згадав про сина, котрий закінчує інститут декоративно-прикладного мистецтва імені Бойчуків.
Таки так: життя справді — зелений паґінчик. А «Батьківська хата» — той оберіг, який не може не хвилювати. Навіть іноземців...

Василь Піддубняк
Новий день.-2008.04.10

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.