«Таланти ростуть не в інкубаторі»
12.12.1995
Херсонська художниця розробила свою методику навчання. І вже вчить за нею.
Якщо ви ніколи не бачили оригінальних робіт талановитої художниці Надійки Карпенкової, то багато втратили. Сьогодні її роботи прикрашають зібрання багатьох американських колекціонерів. Кілька років тому вона "накинула оком" на маленькі шедеври, що народжуються під тоненькими, як скальпель хірурга, пензликами. Нанесена на дерево і покрита спеціальним лаком, фарба не поблякне протягом століть. Як і нев'януче мистецтво розпису дерев'яних "матрьошок" і писанок. Не тих, безумовно, що народжуються на промисловому конвейєрі. Надія творить шедеври всього в одному екземплярі.
- Не шкода розлучатися?
- Як сказати. Якщо щодня у пошуку, то кожна нова робота - це як новий етап до чогось незвіданого.
З біографії художниці.
Народилася в Росії. Закінчила знамените Семенівське на Нижегородщині, училище ужиткового мистецтва - відділення хохломського розпису. Після цього - театральне училище у Нижньому Новгороді (одержала диплом художника - бутафора).
Позаяк у житті Надійка ніколи не бачила моря, то сама собі обрала направлення. Куди? Звісно ж, у Херсон, місто корабелів і кораблів, великої європейської ріки, звідки до моря - рукою подати!
Морська романтика "втрутилася" у творчий стиль молодого митця, художника лялькового театру, де Надія три роки фантазувала, аби малювати, і малювала, щоб фантазувати. Бо ж без фантазії -яка творчість? Особливо, коли йдеться про оформлення дитячих вистав. За театральну трирічку встигла, може, й не так багато: поставила спектакль "Бука", оформляла "Червоненьку квіточку" і ... написала пісню до вистави "Кошеня на снігу";
Кто я такое и что я такое?
Просто котенок на белом снегу.
Как мне найти что-то очень земное?
Грустно - я друга найти не могу!..
Точнісінько так, як кошеня шукало друга, Надійка шукала себе у мистецтві. "В елітарному мистецтві", - додає художниця. У цьому уточненні закладена висока самовимогливість. Професійно це оцінили представники московської фірми "Крокус", запропонувавши Надії і її чоловікові Олегу, теж талановитому художникові і майстрові дерев'яної скульптури, вигідний контракт: "Матрьошки", розписані в Херсоні, навперебій купували іноземці. Ці дерев'яні ляльки не мають нічого спільного, крім, звичайно, форми, з ширпотребівською продукцією.
- На фартушках малювали пейзажі, - ділиться секретами Надійка. - Голівки лялькам наче нахиляли трохи набік. Душа у "матрьошок" з'являлась! Мила усмішечка:.. Кожну вію ретельно виписували. Цим самим відійшли від
звичного в народних промислах конвейєра. "Матрьошки" у нас - не ярмаркові тіточки, а діти з наївними поглядами на цей жорстокий світ...
Розглядаю кольорову світлину, на якій - одна з дерев'яних красунечок, що "живе" тепер за океаном. Художниця ловить мій погляд і здогадується, що у мене на думці:
- У ремісника план, а я протягом місяця розмальовувала дві "матрьошки". Не більше...
Нині діапазон творчості талановитої художниці розширився. Разом з Олегом Надійка стала писати на дерев'яних площинах. Пошуки, власне, тривають, бо:
- Стали ширше користуватися об'ємами. І тут на нас чекало чимало відкрить, несподіваних і радісних...
Надійка Карпенкова мріє про той час, коли у Херсоні з'явиться неказенна, справжня дитяча художня школа. Не для майбутніх ремісників, їх на кожному кроці вистачає. Для справжніх талантів. Чистих і природних, як ранкова роса на трояндових пелюстках. Вона навіть свою методику розробила, "випробовує" її на донечці: щоразу маленькій Ксюші задає правила гри, за якими можна потрапити лише в один світ - прекрасного! В основі педагогічної методики художниці - поезія, малярство, музика.
"Це вже давно випробувано", - скаже хтось. Давно, але не так. Як через терни до зірок, так через гру - до мистецтва.
Власне, "Школа Надійки Карпевської" вже діє. Двічі на тиждень у неї беруть уроки її вихованці. Часу минуло небагато а вони вміють набагато більше, ніж уміли б у звичайній "художці".
- Я не хотіла б, аби мої уроки відвідувало багато дітей, - щиро зізнається художниця. - Боюсь, що не приділятиму їм стільки уваги, скільки хочу приділяти. За три місяці я зі своїми дівчатками "освоїла" "матрьошку". Тепер до холодного батика переходжу. Але спочатку слід прищепити дітям акварель...
Я покидав затишну квартиру Карпєнкових, як покидають одне з чудес світу. Не перебільшую. І не сумніваюся у тому, що дуже пощастить тим дітям, які вчитимуться у Надійки. У "Школі Надії Карпенкової", не схожої на всі інші.
Василь ПІДДУБНЯК
"Надніпрянсь Правда" 12 грудня 1995 р.
