on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Новини регіону

14.02.2022, 08:47

VI Всеукраїнський хореографічний фестиваль-конкурс «DANCE-клас»

Положення про конкурс «DANCE-клас» Дитяча громадська ...
12.01.2022, 09:14

"Суспільне: Херсон" запрошує на передпоказ документальної програми «Херсонська бавовна або невдалий радянський експеримент»

  12 січня о 13:00 у Херсонській обласній універсальній ...
03.01.2022, 11:26

Для xepcoнcькиx дiтeй opгaнiзувaли нoвopiчний зaxiд у тeaтpi ляльoк

  З нaгoди нoвopiчниx тa piздвяниx cвят, Xepcoнcьким мicьким ...
> Персоналії > Театр > Чорношкур Василь Андрійович > Василь Черношкур: порожнечі немає


Василь Черношкур: порожнечі немає

Вже рік, як один з найулюбленіших акторів херсонського драматичного театру, народний артист України Василь Чорношкур вийшов на пенсію та переїхав до Києва.
І хоч остаточно рідний театр, де він відпрацював 42 роки, Василь Андрійович не залишив (кілька разів за цей сезон приїжджав на свої вистави, вів програму, коли наш театр працював в російському центрі в Києві), - все одно його нам дуже бракує.

От глядачі і зраділи, дуже зраділи, коли побачили Василя Чорношкура серед членів журі на цьогорічному фестивалі «Мельпомена Таврії» - влаштували шквал аплодисментів. А поки тривав фестиваль, ми поцікавилися, як зараз живеться улюбленому актору.

- Василю Андрійовичу, чим Ви займаєтесь зараз, живучи у Києві?
- Основна робота, на яку я перейшов - це дідусь. Я займаюсь онуками, одного відведеш до садочка, другого до школи. Дочка на роботу уходить о восьмій ранку, повертається піздно, десь опів на десяту (на бізнес працює, а там свої правила, свої закони). А ще працюю на радіо. Мій однокурсник, одногрупник сам там працює, запросив і мене.

- Багато роботи?
- Ні. Веду дві передачі. Читаю. З Малишка почав, тоді Леся Українка, тоді Шевченко, тоді Фолкнер... Мене це влаштовує: я знаю, коли мені треба, на радіо прийшов - тобі студію дають. Коли випадає на вечір, прошу: а можна мені вдень, коли ніхто не приходить. «Ой, - кажуть, - нам так теж підходить». Приходжу і спокійно записуюсь. Навіть перед двома чи трьома передачами інтерв’ю робили.

- Подобається?
- Я із задоволенням читаю, бо як нову професію освоюю. Колись режисер на мене гримнула, потім вибачається, я кажу: «Кричи, все кажи - для мене це нова професія». Радієш, коли невеличкий текст. А якщо декілька сторінок! Працюємо ж «з колес»! Прибігаеш - і не знаєш, що там далі. Тільки встиг першу сторінку пробіжати очима, а вже кажуть: «Все, поїхали! Давай писати». І от для того, щоб краще з листа читати, займаюся, орфоепію згадую. Я ж думав, всі наголоси знаю, коли - ні. Щось в словнику шукаєш-шукаєш. Навіть є така приказка: «А як російською наголос? Сюди? Значить, українською буде туди, навпаки». Або такий випадок: читаю текст для передачі «Від суботи до суботи» - там анекдотики вставляють між піснями: «Ой, як мені набридли ці коти! Всю ніч: «Мяу! Мяу!» Я навіть собаку на них натравив». Потім до мене колега підходить:
- Васю, там невірно надруковано. То в тебе російський кіт.

- Що, «Няу»?
- Так! Рідна мова якось стерлася, щось забув - заглядаєш. Граємо ж на двох мовах, і стільки часом «вилазить»... Я беру ці записи, прослуховую і кожного дня десь 40-50 сторінок читаю вголос з листа, не повторюючись. Кидаю, беру новий - художні твори, інші тексти (буває, треба щось про автора розказати чи про якусь людину).

- Онуки слухають радіо?
- У Херсоні кажуть: «Ой, Василь Андрійович, ми слухали Вас по радіо». А в Києві - ніхто. В багатьох нема провідного, та й канал «Культура» не доходить. Всі крутять FM. Хіба що знайомі - і лише ті, хто пов'язаний з цим. Слухали, і добре. Але похвалили. Я, до речі, був незадоволений одним записом, а мені кажуть: «Василь Андрійович, це щось нове, це так м’яко». Так, як Бойко читає, я не вмію. Ну і слава Богу.

- Сподіваюсь, платять добре…
- Та можна сказати, що і не платять. Запис кожної передачі «Від суботи до суботи» на проводовому радіо 2 гривні коштує. Добре, коли в день передач 8-10 записуєш - на пачку цигарок вистачає. На каналі «Культура» - трохи більше. Якщо перейти на контракт, буде краще. Може, озвучка, переклад буде...

- І є перспективи?
- Режиссер мені каже: прийде час - будеш затребуваний.У нас тут на радіо читає «Вечірню казку» дідусь, 84 роки. Тож режисер і каже: «Я буду Вас двигать туда». Буде добре. Прийшов, записав казочку, потім її обробили, оточили музикой. Тоді можна і на контракт. Але головне у моїй роботі не гроші - головне, що я там спілкуюсь з акторами різних театрів.

- А у рідний театр не тягне?
- От на фестивалі дивлюсь гарну виставу - тягне. Якщо вистава не подобається, я просто незадоволений, і ніякої тяги знов на сцену. А гарна вистава тягне... Ну і періодично, як лягаєш спати, згадуєш. А можливо, те, що я начитую тексти на радіо, це в мене як нові ролі? Я ж готуюсь до тої роботи. У виставі все розставили, вивчили - потім довго граєш. А на радіо кожен раз нове. Але зараз в театрі я все ж граю...

- В якому?
- В народному театрі будинку вчених при Академії наук. Коли наш головний режисер помер, я зустрівся з актрисою, його однокурсницею. Вона почула про мене, що це актор, який приїхав на «дідівську роботу», і якось підійшла і попросила мене допомогти в театрі, зіграти - хтось хворіє, хтось у відрядженні. Погодився із задоволенням. Там я уже дві прем’єри мав. Мені люди дуже сподобались. Є академік, є доктор наук, є молоді хлопці. Театр - це їхнє хоббі. Спілкуватися з ними цікаво - отак сидимо, про щось балакаємо, і стільки цікавих речей пізнаєш! Один з літератури спеціаліст, інший фізик. У акторській справі щось у них виходе, щось не виходе - але завзяті, очі горять. Той же доктор наук прибігає, кулісочку розтягує...

Я згадав своє прибуття в народному театрі. Але я ж тоді пацаном був, а тут дорослі люди... А якось після прем’єри мене попросили сказати що-небудь. Спочатку в голову якісь загальні фрази лізли, а коли я піднявся, сказав таке: «Знаєте, коли я виїжджав з Херсону, мені казали: «Василь Андрійович, ну куди Ви їдете? Ви 42 роки відпрацювали в Херсоні, друзі всі тут...». А я Вам чесно скажу: в мене тут з’явилося майже 40 нових друзів. І мені здається, що й ви мене так сприймаєте». - «О, звичайно!» - чую у відповідь. Це їм дуже сподобалося.

- А з друзями юності, з однокурсниками спілкуєтесь?
- Так. Багато моїх однокурсників в Києві залишилися. Памятаєте ведучу Тамару Стратієнко - це моя одногрупниця. Ми з дружиною і з нею разом у весільну подорож по Дніпру їздили. Тамара все життя на телебаченні працювала, зараз в театральному університеті викладає. Ми весь час спілкуємося. Питає про дітей, онуків.

- Часу вільного багато залишається?
- Начебто і не дуже я зайнятий, а часу якось теж немає. Здавалося б, все життя біг-біг-біг - і зупинився, наче на проволоку якусь попав або на сітку. Та ні, порожнечі немає. Є робота, є малеча. Онук любить спати тільки з дідом. І навіть, якщо я десь забарився, він бере мене за руку: «Дід, пішли…». А потім, коли він вже засопе, а ти ще не спиш, тут й починає все прокручиватися - і театр, і життя минуле, і дружина покійна… А зранку - знов школа і садок. Там одні батьки, там інші. Йду по Києву і постійно вітаюсь: «Доброго дня! Доброго дня! Доброго дня!». Так що порожнечі у мене немає, абсолютно. А коли я з дітьми, то взагалі жодної порожнечі.

Лариса Жарких
“Херсон маркет плюс”.- №31 (289).- 04-10.08.2011.- стр.15

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.