"Велика Москва" дісталася Херсона
- Усі передачі обласного телебачення відбувались у прямому ефірі з апаратно-студійного комплексу (АСК), який мав один студійний камерний канал. Незручності та проблеми виникали кожного дня. Тому разом з начальником АСК, здібним інженером В. Лазаренком ми запровадили та виготовили додатковий студійний камерний канал. Це значно збільшило можливості творчої роботи режисерів, стало резервом основного камерного комплексу. А нас уже чекала інша робота - створення блоку електронних ефектів і електронної завіси. Таке обладнання вже мали багато телецентрів. Якраз тоді начальником АСК став Герман Гаєвський. Ми детально вивчили недоліки обладнання «Район», виготовленого в Ленінграді. Якість його роботи була дуже низькою: до кінця зміни трансляції передач половина блоків виходила з ладу і доводилося докладати неабияких зусиль, щоб не зірвати передачу.
Були розроблені план і технології модернізації блоків і схем. Завдяки цим роботам надійність обладнання значно підвищилась. Згодом виготовили апаратуру для діагностики та відбору комплектуючих деталей і радіоламп. Все це зробили менш ніж за рік. До цього на роботу з самого ранку доводилося виходити водночас двом змінам. Вони відновлювали блоки, які вийшли з ладу, після цього перша зміна йшла на відпочинок, друга залишалась на роботі. Після вдосконалення апаратури робочі сили розподілялися продуктивніше. Значна заслуга в цьому головного інженера І. П. Шкарупи. А наприкінці 1960-х - початку 70-х років апаратну «Район» замінили на сучаснішу - «Велика Москва». У ході її випробувань виявилось багато недоробок, особливо щодо відеокамер КТ-116.
Після удосконалення технічних параметрів до належного рівня якість роботи стала такою, що до нас приїздили спеціалісти з інших телецентрів для ознайомлення з методами вдосконалення обладнання. Наступним об'єктом розвитку технічних засобів телебачення була контрольно-комунікаційна апаратна (ККА). Нам вдалося звести в один центр усі телевізійні програми - власні та зовнішні, а також здійснювати видачу в ефір передач і контроль за їх якістю. До того ж, апаратура мала блок пам'яті з можливістю попереднього набору програми і давала змогу під час видачі одних програм готувати наступний пакет. Ця апаратна не мала аналогу за своєю якістю, надійністю роботи та вартістю. Наприклад, подібна апаратна угорського виробництва, якою комплектувалися деякі телевізійні центри, коштувала майже 200 тисяч доларів.
Кінець 1970-х... Це особливий період розвитку та створення власних телевізійних програм на Херсонському телебаченні. Спочатку кіно - це чорно-білі стрічки 16 мм. Обробка відзнятих стрічок здійснювалася в спеціальних діжках з хімічними розчинами. Все було примітивно, обмежувало можливості виробництва власних передач. Вирішили придбати спеціальну машину «60П-4», такі були у військових частинах. Пристосувавши її до наших умов, ми одержали негативний результат: пориви стрічок, розлив розчинів, часті виходи з ладу. Окрім того, якість зображення після електронного перетворення негативу в позитив була дуже низькою. Вихід був єдиний: знімати кіноматеріали «зворотною» чорно-білою стрічкою, це дасть позитивне зображення. Вирішили власними силами розробити й виготовити машину для проявлення.
І вже в 1979 році була виготовлена і введена в дію перша універсальна машина, що здатна була обробити і «зворотну», і негативну стрічки. За підтримки начальника технічного центру Г. С. Гаєвського придбали дві армійські машини «60П-4». З них використали корпуси та деякі вузли. Згодом перейшли на кольорове кіно. До кінця 1981 року вже виготовили першу машину для обробки кольорової «зворотної» стрічки, а в 1982-му - другу. За надійністю, якістю обробки та економічністю машина не мала аналогів в Україні, а за системою стабілізації температури кольорового проявника - і в усьому СРСР. До нас за досвідом приїздили представники «Укртелефільму», інших телекомпаній. Це стало приводом для введення до складу лабораторії таких підрозділів, як проявлення і монтаж. Відтоді лабораторію називали виробничою. У ній добре себе зарекомендували проявники В. Старостін, Ю. Звєрєва, Л. Трофімчук, на монтажі успішно працювали В. Раду, С. Маяцька.
Кіновиробництво тоді, без сумніву, було гордістю Херсонського телебачення. За 5 місяців 1981 року спеціалісти радіотелецентру встановили і налагодили спеціальне обладнання, що дозволило вести програми зі студії у кольорі. А на початку 1982 року сюжети знімалися на кольорову плівку. На черзі стояло питання запровадження синхронного запису та відтворення звуку. Тоді, в 1977-му, при зйомці кіноматеріапів для запису звуку використовувалися репортерські магнітофони «РП-19П». Для відтворення звуку розробили спеціальну приставку, за допомогою якої синхронно відтворювалися звук і зображення тривалістю до 2 хв. 30 сек. У нашій лабораторії розробили й виготовили складні синхронізуючі пристрої «С-1»і «С-2». Завдяки їм відтворювалися необмежені в часі синхронне кіно та звук.
Пристрій розробив С.С. Буркацький, виготовили вдвох із електромеханіком лабораторії І.А. Губовим. Повідомлення про винахід херсонських телевізійників було опубліковано в журналі «Телекіно і телебачення». Такої апаратури не мали в жодному телевізійному центрі України. Вона працювала безвідмовно аж до надходження розроблених промисловістю приладів типу «КЗМП-7» та «КЗМП-9». Ця апаратура використовувалася разом із монтажною технікою «16МС-11» і «Ф741Е» вітчизняного виробництва. То була велика перемога колективу лабораторії, бо монтажні столи, які надходили, були недосконалі; через це при виконанні кіно- і звукомонтажних робіт передбачалася обов'язкова присутність інженера лабораторії.
Паралельно з цими роботами в 1985 році запроваджували нову професійну апаратуру для зйомок кінофільмів «Кінор». До цього знімали любительськими камерами «Київ», «Красногорськ», «Аднира» та напівпрофесійними «Пентафлекс». Усі ці камери працювали з 16 мм кіноплівкою: чорно-білою та кольоровою. Кінознімальні апарати «Кінор» також мали кілька суттєвих недоліків, які були успішно ліквідовані. Головне - ці апарати забезпечили надійність зйомок. У квітні 1964 року херсонські телевізійники пережили радість перших виходів на республіканський екран. А з 6 серпня сюжети про життя Херсонщини регулярно з'являлися у програмах Центрального телебачення. З 1969 року Херсонський радіотелецентр забезпечив регулярні прямі виходи на республіканський та всесоюзний екрани з власної телестудії. У1970-му на «Інтербаченні» тричі з'являлись інтерв'ю, підготовлені херсонськими тележурналістами.
Перехід від кіноплівки до магнітних записів, монтажів і відеовиробництва був започаткований у 1991 році відеокамерою «Хітачі» японського виробництва. А у 1994-му в роботі було 11 відеокамер значно вищого класу. Наприкінці 1996-го кількість камер збільшилася до 14 і відбувся повний перехід на роботу з магнітним відео-та аудіозаписом і видачею в ефір. Під час запровадження зарубіжної відеотехніки виявилося, що рекламована якість була далекою від реальності. Записи з різних камер не відтворювались з належною якістю на монтажній апаратурі та апаратурі видачі в ефір. У виробничій лабораторії була відпрацьована система стандартизації, і вся апаратура була приведена до єдиного стандарту. Це дозволило всім відділам, які мали таку техніку, працювати без зайвих ускладнень.
З 2001 року почався перехід на цифрове телебачення, були придбані перші цифрові відеокамери. У 2008-му в роботі їх було 19 і цілий парк цифрових відео-магнітофонів.
Сигізмунд Буркацький, начальник виробничої лабораторії ХОДТРК «Скіфія»
«Новий день».- №46 (4884).- 12.11.2009.- стр12
