Зелений туризм: робота і добробут
У рамках Року села відбувся четвертий традиційний ярмарок зеленого туризму "Українське село запрошує"
Як тільки настає пора, коли "сміються, плачуть солов'ї", до Пирогово на щорічний ярмарок з'їжджається люд з усієї України — степняки, подоляни, кримчани, буковинці, гуцули. Це ентузіасти і пропагандисти сільського зеленого туризму в Музеї народної архітектури та побуту. Вони демонструють "дітям асфальту" переваги відпочинку "під вишнею-черешнею". Допомагають їм у цьому Спілка підтримки розвитку сільського зеленого туризму, Державна служба туризму і курортів, Освітня програма реформ.
Село оживе завдяки агротуризму
Усі відвідувачі могли ознайомитися з визначними пам'ятками кожної з 24 областей нашої країни і республіки Крим, йдучи лише однією стежиною — уздовж експозиції "Сучасне українське село". А організатор виставки — "Спілка підтримки розвитку сільського зеленого туризму в Україні" — подбав, аби кожен зацікавлений зміг отримати відповіді на запитання: "Що таке сільський "зелений" туризм?" і "Якими є його перспективи в Україні?".
Загалом у виставці-ярмарку взяли участь близько тисячі народних майстрів, артистів і фахівців-практиків у сфері зеленого туризму, які вже не перший рік займаються популяризацією цього виду відпочинку "на місцях". Представники практично кожної області проводили майстер-класи: розпису писанок або гончарства, демонстрували вироби декоративного і прикладного мистецтва. Крім того, практично за кожним стендом на відвідувачів чекало частування — холодне або гаряче. Особливо ж привітні господарі хотіли почастувати віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань Вячеслава Кириленка.
— В Європі, — зазначив голова Державної служби туризму та курортів Анатолій Пахля, — зелений туризм годує фермерів. Для нас це особливо на часі, — бо села потерпають від безробіття. Із майже 6,5 млн. сільського населення — половина не зайняті або працюють частково. Тому міграцію до міст чи за кордон зупинити не вдається. Ті ж, хто виробляє продукцію, мають думати, куди її дівати, бо дві третини не знаходить збуту.
Тож туризм може стати "паличкою-виручалочкою". Основа ж для цього є: в селах понад 6 млн. житлових будинків і 98% з них — у приватній власності. Взятися ж за новий бізнес — приймати відпочивальників — спроможні господарі мільйону садиб.
До речі, цим шляхом успішно просуваються наші сусіди — поляки, чехи, угорці, прибалтійці. Хтось із них зменшував оподаткування галузі, хтось надавав вигідні кредити. Все було підпорядковано спільній меті: забезпечити роботою людей, підвищити їхній добробут. А там, де процвітає туризм, краще впорядковане довкілля, розвивається соціальна інфраструктура, пам'ятки в належному стані.
У нас в Україні теж уже створено законодавче підґрунтя для становлення и розвитку сільського зеленого туризму як галузі. Якщо держава візьме на себе будівництво доріг, водо- і тепломереж, медичних закладів — село оживе. В цьому допоможе й співпраця з міжнародними організаціями, їхня технічна допомога.
Екзотика і традиційні ремесла
Працівники агрофірми "Хлібодар" з села Піски Баштанського району Миколаївщини головним "героєм" зробили страуса. Відвідувачів мов магнітом притягували два велетенських опудала пухнастих чорних красенів на довгих ногах. До цих екзотів підходили фотографуватися дорослі й малі. З цікавістю всі роздивлялися 1,5-кілограмові яйця. Виявляється, вирощування австралійських "емігрантів" у степах України, справа вигідна. У страуса все корисне: м'ясо без холестерину, жир і, звісно ж, яйця. З одного, наприклад, виходить омлет, як із 36 курячих.
А відпочивальники можуть їхати на Миколаївщину хоч зараз. Там до курортного сезону вже підготувалися. До того ж у Пісках повним ходом зводять великий туристичний комплекс із басейном і полем для гольфу.
Едіє Шатенова, директор регіонального центру народних промислів "Оръенек" з Теплівки Сімферопольського району, й натхненник ще донедавна безробітних односельчанок, вмовила їх узятися за відродження вишивки шовком по оксамиту. Потім тонкощів рукоділля навчали дівчаток. Так і пішло-поїхало. Тепер й інші витвори теплівських майстринь, оздоблені золотими й срібними нитками, туристи розбирають на "ура".
Так кримчани привернули до себе увагу іспанців, поляків, німців. Стали мати непоганий заробіток. І подейкують, що саме в оселях з розшитими покривалами й подушками особливо охоче зупиняються відпочивальники. А ще вони полюбляють кумис — слабоалкогольний напій з кобилячого молока. Його вже не перший рік виготовляють на Зеленогірській фермі Білогірського району. 350-грамові пляшки з екзотичним трунком реалізують у магазинах усього Південнобережжя. Заплатив 3,5 грн., випив — і ситий, і спрагу мов рукою зняло.
Херсонці ж подбали про "Комору народних скарбів", що збудували поблизу одного з обійсть. Чого там лишень не було! Вишивані подушки і рушники, різьблені тарелі й баняки, розписний дерев'яний посуд, очеретяні витребеньки. А ще спеціальний буклет з інформацією про агрооселі, пансіонати й міні-готелі. Усе — на різний смак і гаманець...
Христина Талалай
Журнал "Соціальний захист", №6 червень 2006
