Джарилгач: острів спасіння чи протиріч?
Закінчення. Поч. у №№67-68.
Разом з тим, з іншого боку, починаючи з 1973 року, коли на острів Джарилгач були завезені перші 20 оленів з о. Бірючий, а згодом (1989 та 1993 рр.) - лань та муфлон, чисельність диких ратичних невпинно зростала. Стабільність новоствореного біоценотичного конгломерату популяцій крупних рослиноїдних тварин протягом всього періоду його існування досягалася відповідно критеріїв дослідного мисливського господарства: регулярним вилученням ратичних тварин (відловом, а також селекційним та трофейним відстрілом), жорстким контролем за чисельністю хижаків та виконанням комплексу біотехнічних заходів на території господарства. У разі відсутності такого контролю існувала (існує й нині) загроза перенаселення, масових захворювань та епізоотій.
Крім того, сталося непередбачуване. У 2009 році, згідно Указу Президента України, був створений національний природний парк «Джарилгацький», а 12 грудня 2011 р. прийняте «Положення про НПП». До його території погоджено включення 10000 (!) гектарів земель державної власності. А саме: 805 гектарів земель державного підприємства «Скадовське дослідне лісомисливське господарство», що вилучаються в установленому порядку та надаються національному природному парку в постійне користування, 6726 гектарів земель державного підприємства «Скадовське дослідне лісомисливське господарство» та 2469 (!) гектарів акваторії Джарилгацької затоки Чорного моря, що включаються до складу національного природного парку без вилучення.
Але залишалася надія. На відміну від біосферних та природних заповідників, територій з найвищим рівнем обмеження будь-якої діяльності людини, регламент Положення про НПП дозволяє на землях, переданих Парку без вилучення, здійснювати, крім науково-дослідної, також і традиційну господарську діяльність, відповідно до вимог Проекту організації території Парку, за умови погодження рекреаційних та господарських заходів з науково-технічною радою Парку. Дотримання такого врівноваженого та науково обґрунтованого режиму природокористування показало позитивні результати в умовах природоохоронної діяльності України і багатьох країн світу, а також проявило себе, як більш привабливий та відповідний сучасності варіант заповідності.
Здавалося б - проблем не повинно бути. Але знову виникло нове «але». Шляхом вольового рішення з 2010 року було обмежене, а згодом - заборонене будь-яке мисливське, крім селекції ратичних, вилучення тварин на території острова Джарилгач, що призвело до тимчасової зупинки процесів регуляції чисельності диких тварин, в тому числі - і відстріл м’ясоїдних хижаків (лисиці рудої та єнотоподібного собаки). І це трапилося на оточеній водами Чорного моря та Джарилгацької затоки, обмежено невеликій території острова, де близько півстоліття інтенсивно розводили крупних рослиноїдних тварин.
Загострення фауністичних ризиків на Джарилгачі почалося у період 2012-2013 років в умовах незатвердження лімітів на регулювання чисельності диких ссавців. Негатив посилився посухою, що скоротила запаси кормової бази острівних екосистем весною-влітку 2012 року. Індикатором цього скорочення став стан проективного вкриття червонокнижного Chrysopogon gryllus (золотобородника цикадового) на нашій постійній пробній площі. Додаткову тривогу викликали результати епізоотичних обстежень території острова та клінічних спостережень за тваринами в 2011 -2012 роках спеціалістами Скадовського управління ветмедицини. Зроблено висновок про перевищення оптимальної чисельності ратичних, що в подальшому може негативно впливати на стан популяцій диких тварин та епізоотичну ситуацію на острові вцілому.
Позитивний досвід ведення комплексного лісомисливського господарства у багатьох країнах світу свідчить про реальну можливість для національних парків єднати спільну територію з господарським закладом інтенсивного природокористування. На перший недосвідчений погляд здається, що мисливське господарство об’єднати з охороною природи неможливо. «Як же це так!», - стурбуються екзальтовані «захисники природи» (які цю «природу» бачать лише з екранів телевізорів, у кращому випадку - у зонах відпочинку з асфальтованими доріжками. Звичайно, не всі. Але переважна більшість). У більшості наших НПП не існує можливості зберегти біоценози без «руки на пульсі». Не потрібно забувати, що природні комплекси на нашій індустріально спотвореній, зґвалтованій Чорнобилем та виснажливим господарюванням землі потрібно лікувати, і, не приведи, Господи, відпускати на самоплив. Поставити на аншлаг біля природної ділянки клеймо «ПЗФ» - це лише захистити свою дитячу свідомість від докорів у майбутньому: «Я ж хотів (хотіла), як краще!». «Хотілки» не проходять. Потрібна серйозна багатофункціональна система професіонального контролю за станом всіх природних комплексів.
Утримання у стабільному стані, в жорстких напівпустельних степових біоценозах острівної території, обмеженої морем, переущільнених популяцій крупних рослиноїдних ратичних: оленя благородного (Cervus elaphus L. 1758), перевищення величини оптимальної чисельності, визначеної «Проектом організації та розвитку мисливського господарства» - у 1,6 раза; лані європейської (Cervus dama L. 1758) - у 1,9 раза; муфлона (вівці гірської) (Ovis аmmon L. 1758) - у 4,1 раза, ризиковане та проблематичне, бо вимагає постійного контролю та значних господарських зусиль. Методом зниження пресу ратичних на острівні ценози, альтернативним мисливству, може стати науково обґрунтоване переселення тварин на огороджену частину материкової території Парку. Та це інша розмова.
Природоохоронний ентузіазм - це не просто чудово, це прекрасно, але коли ти сліпо обожнюєш хворий організм - робиш йому гірше, позбавляєш його навіть надії на здорове існування. Безмежні (умовно у наш час) простори тайги чи тропічних лісів жодним чином не варто порівнювати з маленькою точкою у антропогенно зруйнованій Європі. Знайдіть на географічній карті (глобусі) Землі (ще краще - континенту Євразії) державу Україну. На ній - Херсонщину, на ній – острів Джарилгач і задумайтесь: а як же зберегти цю піщинку на межі материка? Для нас, для наших дітей та онуків.
Як?
Ігор Шейгас, науковець.
Джерело інформації: «Вісник Олешшя».- №№ 69-70 (11751-52).-02.09.2021.- стр.7
