Училище культури: to be or not to be
23.06.1998
Бути чи не бути училищам культури - це питання дедалі частіше дебетується останнім часом у вузьких колах працівників культури і майже невідоме пересічному мешканцю нашого міста. Засоби масової інформації майже не торкаються цієї теми, бо, очевидно, не визначилися у головному: а чи потрібне взагалі в сьогоднішніх умовах училище культури?
Вперше реальна загроза зникнення цього специфічного навчального закладу з карти обласного центру виникла за часів колишнього прем’єр-міністра України Павла Лазаренка, коли планувалося скоротити мережу середніх спеціальних навчальних закладів за рахунок об єднання двох або трьох подібних за профілем училищ, технікумів в одну установу.
Треба зауважити, що в деяких обласних центрах це - вдалося зробити, так, наприклад, у Луцьку, Одесі, Вінниці училища культури злилися з музичними училищами і в результаті утворилися в цих містах училища мистецтв. Налякані таким перебігом подій, херсонські керівники від культури рушили до столиці, аби порятувати становище від неминучого краху. Втім політична ситуація склалася на користь херсонців: Павла Лазаренка увільнили від обійманої посади і разом з цим втратив чинність сумнозвісний документ про об'єднання.
Однак радість працівників Херсонського училища культури буда передчасною, бо саме протягом щойно завершеного навчального року весь колектив перестав отримувати будь-яку заробітну платню; практично цілих дев'ять місяців викладачі працювали задарма, не маючи навіть грошей на хліб. Тоді-то и виникла ідея відкритого листа до начальника обласного управління культури Володимира Чуприни, надрукованого в газеті міської ради "Херсонський вісник". На захист прав педагогічного колективу підняла свій голос профспілка. Невідомо напевне, що саме вплинуло на владні структури, але заборгованість час від часу, невеликими порціями почали погашати. Та все ж на сьогоднішній день вона залишається достатньо високою.
— Існує думка, що проблема потреби кадрів сучасних організаторів дозвілля зникла, — ділиться своїми переживаннями завуч училища культури Віра Волошина. - Можливо. Але будьмо відверті: в нашому училищі дійсно слабка матеріальна база, не відшкодовуються кошти на ремонт, аудиторії й сам будинок в аварійному стані.
Така ситуація, коли на 267 студентів приходилося 120 викладачів у нинішній кризовій ситуації в економіці виглядала необґрунтованою розкішшю. Це розуміло керівництво училища і тому ним час від часу коригувався навчальний план прийому на окремі спеціалізації зі скороченням набору студентів на перший курс: в 1994 році набиралося 150 чоловік, у 1997-му - вже 74, цього року - відповідно 64. Не так активно йде скорочення викладацького складу, в основному цей неминучий процес відбувається за рахунок звільнення за власним бажанням і скороченням працівників пенсійного віку (таких цього місяця звільнено першу десятку). Решта - хто залишатиметься в училищі до останнього, отримає мізерне педагогічне навантаження, яке навряд чи здатне прогодувати того чи іншого викладача, швидше допоможе перечекати деякий час і знайти все ж таки нову роботу.
Минулого року зі 138 випускників на місця розподілу в райони області прибуло 56 новоспечених фахівців дозвіллєвої сфери. Куди поділася решта, де влаштувалася, ким працює? Питання, схоже, риторичні. Втім, вони мають своє пояснення. Коли я підійшов до гурту цьогорічних абітурієнтів і запитав, чи пов'язують вони подальше своє трудове життя з обраною в училищі спеціальністю, то у переважній своїй більшості - восьмеро з десяти опитаних - відповіли: "Навряд чи працюватимемо за обраним фахом, просто нам десь треба перебути 3-4 роки, бо не знаємо, що нам робити по закінченні школи. А за цей час може визначимося остаточно".
Кого ж готує нині училище культури? Організаторів театралізованих свят та обрядів, художніх керівників самодіяльного творчого колективу (хоровий спів), артистів ансамблю народного танцю, керівників аматорського колективу або студії декоративно-ужиткового мистецтва. Останні дві кваліфікації від цього навчального року мають прямий вихід на новостворену кафедру Херсонського педагогічного університету, перші ж дві - проблематичні... До того ж з вересня п.р. училище планує запровадити підготовку фахівців на платній основі за рахунок юридичних осіб зі спеціальності "Бібліотечна справа" та "Народне інструментальне мистецтво: народні та духові інструменти".
— У рік 260-літнього ювілею створення в Україні першої музичної школи у Глухові, яка зачинала готувати професійних бандуристів, в нашому училищі може зникнути не тільки ансамбль бандуристів — окраса всіх міських свят, а й взагалі спеціалізація керівників народного оркестру, позаяк її хочуть перевести на платну основу, — нервується викладач Володимир Єпур, фахівець високого рівня. - Скажіть, ну хто з абітурієнтів платитиме 700-800 гривень на рік, аби навчитися грати на бандурі? Любов і повагу до свого національного інструмента, по суті - до національного символу України, потрібно виховувати і плекати за державний кошт. Адже це також загальнодержавна справа.
Не можу не погодитися зі своїм співрозмовником, оскільки цього ж таки року в училищі культури хочуть запровадити нову спеціалізацію - "Методика культурно-дозвіллєвої діяльності". За задумом директора Валерія Жиленка, ця спеціалізація надасть можливість отримати кваліфікацію молодшого спеціаліста, який зможе одночасно працювати і хормейстером, і акомпаніатором, і бібліотекарем, і оператором фотозйомки, і організатором культурно-дозвіллєвої діяльності та диско-шоу програм.
Отакий собі "і швець, і жнець, і на дуді гравець". Уявили собі такого фахівця? Особисто я - ні, бо для цього потрібні люди особливого ґатунку, які зустрічаються може один на тисячу та й то не рідше одного разу на десять років. За усім цим чітко проглядається єдина тенденція: дана спеціалізація, що покликана створити міфічного гармонійно розвинутого фахівця, створюється для того, аби зберегти викладачів тих спеціальностей, які зникли останнім часом. Хоча радує одне: училище культури поступово усуває дублювання музичного училища і очевидно саме цей факт дозволяє триматися йому на плаву в бурхливому морі сьогодення. А відповідь на гамлетівське питання "бути чи не бути?" училищу культури міста Херсона - покаже час.
Анатолій КРАТ
Газета «Булава» 23-29 липня 1998 року
