Художниця, яка малює людські душі
З самого дитинства в неї було особливе сприйняття світу. Кожна людина, тварина і навіть речі, пісні, танці, природні явища у її дитячому баченні неначе випромінювали кольори. Сьогодні ж вона визнана художниця, майстриня народної творчості, яка живе і творить у смт Каланчак на Херсонщині. І основним напрямком її діяльності є зображення тих самих кольорів-людських душ, які лягають на полотно у вигляді вигадливих візерунків, нагадуючи чи то квітку, чи то казкового птаха. Історія Інни Кафтан-Красновської - у наступній статті.
Інна Красновська-Кафтан творить за покликом душі, а не заради визнання. Проте її здобутки все ж не залишаються непоміченими. Картини пані Інни входять у каталоги кращих творів України 2017, 2018 років. Протягом тривалого часу вона тісно співпрацює з Херсонським обласним центром народної творчості, її роботи брали участь у виставках Національної Спілки майстрів народного мистецтва України, Національної Спілки Художників України, зокрема у Великодніх проєктах. Два роки поспіль була учасницею Всеукраїнського фестивалю писанок, коли 374 художники з усіх регіонів розписували писанки на Софіївській площі. Писанка Інни Красновської-Кафтан увійшла до сотні кращих в Україні. У посольстві Латвії також були представлені її роботи, у рамках проведення Днів української культури. Звичайно ж, ці здобутки мають свою передісторію:
“Я малюю з дитинства, з п’яти років, скільки себе пам'ятаю, - розповідає художниця, - Таке відчуття, ніби руки самі малюють, це неможливо пояснити. З дитинства в мене особливе бачення світу. Коли дивлюся на когось - бачу кольори. І коли я малюю душу людини - її Цвітицю, - то надаю цим кольорам форму квітів, птахів. Також Цвітицю я відчуваю, якщо має душу пісня, танок, якесь природне явище чи стихія. Тому в мене є картини “Цвітиця танцю”, “Цвітиця пісні”, “Цвітиця голосу”.
“Райська цвітиця”. Папір, акварель
Чому саме “Цвітиця”?
“Іноді мені приходять вірші, - розповідає Інна Красновська-Кафтан, - От намалювала картину, а в душі те відчуття ще збережене, ще живе. Так одного разу я намалювала картину і спершу прийшла назва “Цвітиця щастя”. Дійсно, і на квітку схожа, і на птицю. І зразу ж пішов вірш. Я його записала як під диктування:
"Цветицы мне покоя не дают,
Тревожат душу, радостно порхая,
И тихо шепчут: “Мы не приходим вдруг,
А расцветаем радости желая
В сердцах людей, что ценят жизни суть,
Добро, любовь, природы совершенство
И освещаем им нелегкий жизни путь
Во имя радости, любви, духовного блаженства”.
Коли я записала цей вірш, то зрозуміла, що те, що я бачу, що я малюю - воно й називається “Цвітиці”.
Я сама з Криму, російськомовна, тому російською й назвала їх “Цветицы”, але й українською це слово гарно звучить. Воно дуже співзвучне зі словами “святиться”, “світиться”: душа святиться, душа світиться, душа цвіте. Це дуже містке слово”.
Святкові квіти”, холст, масло
Не в змозі зобразити похмурі кольори
Картини художниця пише у світлих чи яскравих тонах, хоча зізнається, що насправді у багатьох вона бачить і “темні барви”, - через стрес, горе, пригнічений чи знервований моральний стан тощо. Проте зобразити це просто не може:
“Я не знаю, чому, але в мене неначе якийсь бар'єр стоїть. Я можу це бачити, але не можу намалювати. Та й бажання не маю. Як на мене, портрет душі - це те, до чого людина має прагнути, тягнутися. А того негативу і так у житті достатньо”.
Друзі та знайомі мисткині переконані, що її картини чудодійні, вони несуть заряд позитиву, силу любові й добра. Сама ж пані Інна говорить, що не кожна людина здатна сприйняти зображення спокійно:
“Зазвичай усі позитивно та піднесено реагують на свою Цвітицю. Але було буквально декілька таких випадків, коли люди виявилися не готовими сприйняти це зображення. Тому я намагаюся малювати тільки тоді, коли відчуваю, що Цвітиця дійсно потрібна людині. У житті кожного з нас різні моменти бувають. Наприклад, якісь проблеми у житті, негаразди, щось хвилює. У таких випадках вона працює, як акумулятор. Тобто яскраві, світлі барви, без темних пригнічуючих тонів, наче наповнюють людину позитивною енергією, силою. Особливо піднесено на Цвітиці реагують діти.
У 90% випадків, коли я для когось малювала, дарувала ці картини, люди розміщували їх у спальних кімнатах, тобто у своєму особистому просторі”.
“Цвітиця - острів закружляла у танку”.
Папір, змішана авторська техніка, акварель, акрил і… натхнення.
Інна Красновська-Кафтан розповідає, що пише свої Цвітиці і в акварелі, і в пастелі, були й картини маслом. Розписує по дереву, кераміці, каменю:
“А ще в мене є картини з пластиліну. Вони такі ж, як і мальовані, але об'ємні і зліплені просто пальцями. Вважаю, що кожна творча людина має розвиватися, не зупинятися на досягнутому. Так на одній із самодіяльних виставок я побачила маленьку іконку Божої Матері. І не могла зрозуміти, з чого вона зроблена: вишита - не вишита, мальована - не мальована, мозаїка - не мозаїка. Цю іконку на виставку принесла бабуся. Коли я запитала, з чого картина, вона відповіла, що онука зліпила її з пластиліну. Я не повірила своїм очам! Захопившись новою ідеєю, пішла до магазину, купила пластилін і сіла ліпити. Сама, без попереднього навчання. На той час така техніка пластилінового живопису, пластилінографії була мало відомою, тому я її покроково освоювала самотужки. Отже, є в мене ще й такий напрямок, як Цвітиці з пластиліну”.
“Прислухайтесь до голосу Землі, і збережіть її квітучу Душу”. Пластилін.
“Вальс квітів закружляв”. Пластилін, авторська техніка.
Творчість і духовність - як дарунок Роду
Пані Інна не пам'ятає, щоб у її родині були художники. Але життя представників її родини все ж тісно пов'язане з творчістю і духовністю: “У мене дуже гарно співає батько, мама співала в хорі, теж дуже красивий голос, рідна сестра професійна співачка. По лінії батька були в роду священники, два-три покоління тому. Ми у сім'ї виховувалися на принципах духовності. Це обов'язково закладається з дитинства”.
Художниця переконана, що їй у житті неймовірно пощастило, адже в неї було багато бабусь:
“У мене було дві рідних і три двоюрідних бабусі. І у всіх них я була у почести, кожна любила мене до нестями. І кожна закладала в мене всю свою любов, усю свою духовність. Коли я була дитиною, мої бабусі були вже у поважному віці, під сімдесят і більше років. А зараз мені 52. Тобто в них ще був той старовинний дух, відчуття природи, гармонії. Я росла у бабусі в Одеській області, а вона жила в лісовій місцевості, де буяла природа. Яке ж це було щастя! Мабуть, у мене духовне коріння закладене в лісі. І хоча я в Криму народилася, у мене батько звідти, все ж у мене більше спільного з маминою батьківщиною. Те зернятко, яке закладається нам у дитинстві, воно обовязково проростає в нас та наших нащадках. Намагаюся, щоб і наші діти-онуки також мали відношення до творчості та духовності”.
Від особистого захоплення до родинної справи
Зараз пані Інна тісно співпрацює з Музеєм гетьманства у Києві. У 2019 році там відбулася її персональна виставка, а минулого року - вже представлений їх із чоловіком Миколою родинний проєкт. Виставляли свої роботи по дереву. Річ у тому, що любов дружини до мистецтва передалася й чоловікові:
Чоловік пані Інни Микола Кафтан також захопився творчістю
“Йому дуже подобається працювати з деревиною, - розповідає Інна Красновська-Кафтан, - Він багато років служив у правоохоронних органах. Коли пішов у відставку - з'явився вільний час і його захопила робота з деревом. Чоловік почав робити мені заготовки, а я їх розписувати. Так, свої Цвітиці я почала робити і на цьому матеріалі. Потім він почав займатися різьбленням, випалюванням по дереву. В результаті у нас вийшов родинний проєкт. Вперше ми його представили влітку 2020 року в Херсонському обласному центрі народної творчості у Херсоні, а потім повезли свої роботи у Музей гетьманства до Києва. Це історичне місце, музей розміщений у будинку, де жив колись гетьман Іван Мазепа”.
“Загадковий красень”. Розпис по дереву.
Проте не лише чоловік, а й діти поступово долучаються до родинної справи. В умовах карантину та тимчасової перерви у роботі багатьох організацій, закладів харчування і розваг та вимушеного затишшя у суспільстві загалом - у майстерні чоловіка пані Інни вирує життя. У родини нарешті з'явилася нагода зібратися разом та втілити у життя свої спільні творчі ідеї, на які раніше просто не вистачало часу. Тож, далі буде...
Фото з архіву Інни Красновської-Кафтан
Олександра Опрова
Джерело інформації: Газета "Вгору", 18.05.2021
