У пошуках Слова
Півстоліття тому в культурному житті українського Півдня сталася значна подія. У Херсоні народилося відділення Спілки письменників України. Нова громадська структура об'єднала майстрів красного слова Херсонщини і сусідньої Миколаївщини. У переддень ювілею відбулася розмова з головою Херсонського відділення НСПУ кандидатом філологічних наук Василем ЗАГОРОДНЮКОМ.
— Василю Степановичу, сам Бог велить озирнутися на пройдений шлях.
— На літературній мапі сучасної Херсонщини — більше сотні імен, сотні творчих доль із письменницької плеяди. Одні з них—корінні степовики, для інших, приїжджих, ця земля теж стала рідною. Відтак, у смаглявій Херсонщині літературне життя пульсувало завжди, хоча не весь час рівномірно. За злетами траплялися спади, за ними — знову злети, а загалом шлях завжди стелився на узвишшя.
Першими членами обласної організації стали Петро Резніков (його обрали секретарем спілки), Іван Плахтін, Алевтина Дрозд, Олександр Сизоненко, Борис Слободянюк, Валентин Білоусов, Іван Луценко. Загалом же за півстоліття спілчанські квитки одержали 55 творців літератури.
Нині Херсонська організація об'єднує 24 члени, котрі активно творять духовну оазу нашого сьогодення.
— І це при тому, будемо відвертими, що творити її важко: суспільство перейняте... іншими «оазами».
— Звісно, так. За нинішніх часів письменники по суті залишилися наодинці зі своїми бідами. Порівняно з іншими областями на Херсонщині державна підтримка книговидання практично відсутня. Навіть із приміщенням спілки виникали проблеми — не сьогодні-завтра нас, ювілярів, можуть практично викинути на вулицю...
— За несплату?
— Комусь, бачте, впав у око наш маленький, на кілька квадратних метрів, «офіс». За цим фактом криється байдужість влади до її духовних пастирів. Не хотілося б про таке згадувати, але це факт.
Загалом же нинішній літературний процес у краї тримається на самопожертві й безкорисливому ентузіазмі. Середній тираж кожної книги херсонських авторів—близько... 200 примірників! Це мізерія, хоча попит на книги є, про що свідчать чисельні зустрічі письменників з читачами у навчальних закладах, бібліотеках, на підприємствах.
—А як же меценати? Чи таких у наших краях не «водиться»?
— Покровителі красного письменства, на щастя, є, але ж скільки їх?.. Отут би владі простягнути руку допомоги. Та її наче немає. Звернулася наша організація до неї з проханням допомогти видати вибране першого і поки що єдиного в краї лауреата Національної премії імені Т. Шевченка Анатолія Кичинського. І що? Глухе мовчання. Зовсім не фінансується книговидання за кошти обласного бюджету, так, як це робиться у Сумах, Одесі чи Миколаєві.
— Сумна картина, неювілейна...
— Попри негаразди, літературний процес не припиняється. Виходять книжки, діють численні літературні студії. Уперше за останні 17 років проведено нараду молодих літераторів краю. Видається відроджений через сто з лишком років альманах «Степ». Завдяки підтримці обласного управління культури і туризму видано поетичну антологію херсонських авторів «Вежі та вітрила», готується така ж прозова і дитячої літератури, бібліографічний довідник.
—Днями відбулася традиційна вже зустріч письменників зі студентами ХДУ...
— На ній ми говорили про наш письменницький ювілей. До речі, багато нинішніх професійних літераторів (Алла Тютюнник, Анатолій Кичинський, Василь Мелещенко та інші) — випускники цього вузу, тобто університет був і залишається кузнею письменницьких кадрів.
На цій зустрічі старійшина нашого літературного цеху Микола Братан нагадав істину: «Що хоче письменник, того хоче Бог-творчості». Це саме так. Хотілося б, щоб. про цю істину пам'ятали не лише творці слова, а й влада, від якої багато в чому залежить, як це слово відгукнеться.
— Дякую за інтерв'ю.
Василь ПІДДУБНЯК.
Новий день.-26.02.2009
