on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

 

Вибух щастя у «Цеху»

Півроку тому мистецтво Херсонщини зробило великий крок у маси, коли в одному з приміщень ТРЦ “Фабрика” (ВДНГ) несподівано відкрилася шикарна художня виставка “Цех”. 15 грудня у тому ж місці “Цех” презентував свій другий проект під довгою назвою “Пам’ятаючи минуле, створюємо майбутнє”. Чого тут тільки немає! Звісно, картини – великі (благо, приміщення дозволяє) і не дуже (автори як всесвітньо відомі, так і відомі у вузьких колах – і всі наші, херсонські), а ще – кераміка, інсталяції, твори кулінарного мистецтва, скульптурні композиції, казкова вишивка Раїси Боженко, химерні маски Андрія Бейко, вишукані художні ляльки Юлії Герасимчук. Загалом, нові імена, нові твори, новий настрій – святковий, піднесений, життєстверджуючий.

Хтось, може, і скаже: “Смешались в кучу кони, люди...”, але один з кураторів виставки В’ячеслав Машницький обов’язково цю думку відшліфує: “На грані можливого у плані еклектики”. Експозиція дійсно вкрай різноманітна, але зовсім це не мінус. Це неймовірно цікаво, це нові враження, це можливість знайти “свій” куточок і дорослому – і дитині, і чоловікові  – і жінці, і поціновувачу академічного мистецтва – і любителю сучасних напрямків і різноманітних експериментів. Писати можна багато, але народну істину, що краще один раз побачити, ніхто не скасовував. Вибух щастя після перегляду гарантований кожному.

Організатор і куратор виставки Олександр Євстаф’єв зізнався, як відчуває, що виставка вдалася: коли в нього самого від робіт по спині мурашки бігають, а люди, побачивши експозицію, кажуть, що прийдуть ще, і не один раз. Так от, і пан Олександр має ці славнозвісні мурашки, і відвідувачі у повному захваті, і обіцяють прийти ще... Тож концепція максимального долучення народу до мистецтва діє. Справді діє. От доходять люди до павільйону, начебто і заходити не збиралися – а от очі розширюються, рот відкривається, а ноги самі несуть всередину...

Бо вже на порозі їх зустрічає дещо дивовижне, що рухається та світиться. Ці кінетичні фігури з металу, сконструйовані в стилі стімпанк, спочатку планували встановити в самій середині залу, але коли перемістили їх ближче до входу –  цікавих значно побільшало. І це не дивно. В одному місці миготить, в іншому світиться, в третьому тебе вітають, похитуючи “головою”. І все це з різних залізяк. Та що там діти! Дорослим цікаво!

Маестро залізяк Сергій Демченко
Автор цих химерних конструкцій Сергій Демченко освоїв багато професій (художник-оформлювач, зварювальник, закрійник, водій), а ваяння з металобрухту для нього є хоббі. Але не можна сказати, що Сергій Сергійович – людина невідома. Бачили забавних залізних музикантів біля вокзалу? То його рук справа. Правда, мурасі, яку Сергій “посадив” на яблуко на вулиці Ілюші Кулика, не пощастило – її вкрали вже через місяць-півтора. Зате на виставці з’явився її молодший брат, майже близнюк – хіба що трошки більший...

Поруч із цими чудернацькими фігурами життя буяє: хтось розпитує, хтось фотографується поруч, хтось радісно ділиться враженнями, а хтось застав за роботою скульптора, який щось підкручує, і вирішує цей момент увічнити... І в очах у кожного – подив і майже дитяче захоплення. “Мені це подобається, я від цього отримую гарний настрій, а коли й іншим це цікаво – мені вдвічі приємно”, – каже Сергій Демченко.

– Сергію, зізнайтесь, звідки берете матеріал для своїх творів – невже зі звалища?
– Матеріал купую. Мій знайомий займається ремонтом машин, електроустаткування, до нього приїжджають, віддають старе задешево, воно лежить роками, а потім дивлюсь – воно. Так само знаходжу потрібне на пункті прийому металобрухту: не згодиться зараз – знадобиться через півроку.

– І як давно так тісно здружилися з нікому не потрібним залізяччям?
– Почалося все десь 5 років тому, коли до скульптури гітариста на залізничному вокзалі (то була не моя робота) мені замовили трьох музикантів. Я подивився в Інтернеті, як люди працють, – і сам почав. Потім запросили на виставку в бібліотеці Гончара – раз, сюди на “Фабрику” – два. Людям подобається, і мені теж.

– А як з’єднуєте металічні деталі?
– Зварюванням. Зварювальним напівавтоматом працювати зручно, метал не пропалює, можна навіть банку з-під кави заварити.

– Чи маєте якісь особливі секрети?
– Найголовніше – має бути бажання. Іноді можу тиждень не заходити в гараж. А як з’явилося натхнення – і мороз роботі не перешкода.

– Чи є у світі попит на подібні твори?
– Кажуть, що є.

– І багато коштують?
– Є такі, що коштують, як авто. Машина із металобрухту вартує як справжня хороша машина.

– Так, може, час виходити на закордон?
– Це поки що старт. До того ж хобі. Не кожен день майструю. Отримав заряд енергії – і додому...

– А дружина не ревнує?
– У жодному разі! Займаючись металом, я також роблю підставки для її тортиків (до речі, частина експозиції, а саме шикарні тортики та пряники – справа рук дружини Сергія Оксани Єгорової-Демченко).

–  А чи можна знайти практичне застосування вашим роботам – окрім того, що просто прикрасити вулиці міста?
– І не тільки вулиці. У цій техніці навіть картини створюють – “живі” картини. А можна урни для сміття зробити у вигляді кенгуру, і механіку застосувати. Людина підійшла – датчик руху спрацював – кришка відчинилася – сміття викинули – і пішли далі...

А що, панове, гарна ідея! Може, і в життя колись втілиться. А може, ця експозиція дасть поштовх для інших ідей – шалених чи то цілком реальних. Часу перевірити це вдосталь –  виставка триватиме до 15 січня. Вхід безкоштовний. Не пропустіть!

Лариса Жарких
http://vgoru.org/index.php/all-news/culture/item/8540-vibukh-shchastya-u-tsekhu

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.