on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.11.2020, 10:46

Ноябрь-2020

Мне мил ноябрь - предшественник зимы, Хоть самодур и нравом переменчив, С дождём и снегом, властью ранней тьмы, При свете фонарей почти застенчив... Люблю туманы, хруст подстывших луж, Незрячесть к лицам, дом с горячим чаем Ноябрь суров и сентиментам чужд, Скуп на цвета... Но так порой отчаян! Вдруг впустит солнце. И оно, спеша, День рассветит, раскрасит, отогреет... Весна - и только. Вот тогда Душа Вся встрепенётся и ...зазеленеет Алла Мироненко

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Новости региона

18.06.2021, 11:55

У Херсоні відбудеться концерт нового музичного проекту Святослава Вакарчука «Оранжерея»

15.06.2021, 15:39

У липні херсонці зможуть відвідати фестиваль театрів "Молоко"

15.06.2021, 15:36

У Херсоні учасники аукціону знайомились зі своїми ролями у виставі "12 стільців"

> Темы > Литература > Литераторы в Таврии > Від верстата до пера

Від верстата до пера

На інформаційному полі Херсонщини цей скромний краянин - постать помітна і знакова: головний редактор обласної газети «Наддніпрянська правда», голова облдержтелерадіокомітету, представник Нацради України з питань телебачення і радіомовлення в Херсонській області. А ще - очільник обласної організації Національної спілки журналістів України. Зрештою - заслужений журналіст України.

Якось Владислав Іванович вніс у записник слова Єрнеста Хємінгуея, які наче й про нього, Добуша, мовлені: «Робота - це головне у житті. Від всіх неприємностей, від всіх бід можна знайти лише один порятунок - в труді». У труді, а не в райкомівсько-обкомівському лицемірстві і пристосуванстві, бо ж у всевладному «апараті» Добуш не працював і дня (факт як для майбутнього керівника високого рангу доволі рідкісний!).
У журналістський цех нинішній ювіляр перейшов із цеху найбільшого у Європі бавовняного комбінату, де трудився у ранзі помічника майстра. Перед ним, працелюбним і дисциплінованим, відкривалися посутні текстильні перспективи. Але...

У тому «але» не було ніякої випадковості: журналістське перо взяло гору над ткацьким верстатом!
Починав із низової ланки - районної преси. А далі - молодіжний «Ленінський прапор» (нині «Новий день»), який тоді кував кадри для головної газети області - «Наддніпрянської правди».
Із «Наддніпрянкою» у Владислава Івановича пов'язані і найкращі, і найважчі роки. Найкращі - бо молодість, найважчі - бо ж «ходити під обкомом», це не нинішня «демократична барикадність». Хто цю школу пройшов, той може підтвердити.

Скласти докупи написане - солідний багатотомник вийшов би. Його автор роз'їзний кореспондент «Наддніпрянської правди», заввідділу, заступник головного редактора, головний редактор Владислав Добуш. Щось, може, й не договорено (інакше публікація могла не з'явитися), але нічого ні свідомо, ні через недогляд не перекручено, не полито солодким медом...
Правди, об'єктивності, майстерності вимагав від колег, очолюючи редакційний колектив «Наддніпрянки», відтак - облтелерадіокомітет.
Уже будучи на заслуженому відпочинку, прийняв пропозицію представляти у регіоні Нацраду України з питань телебачення і радіомовлення. І на цьому непростому посту виявляв принциповість і професіоналізм.

Владислав Добуш - неодноразовий переможець творчих журналістських конкурсів, лауреат престижних премій «Золотий колос» і «Золоте перо». За помітний особистий внесок у розвиток вітчизняних ЗМІ він удостоєний високого звання «Заслужений журналіст України», медалей «За трудову доблесть», «За доблестный труд», «Золотої медалі української журналістики», багатьох інших відзнак.
Усе життя нашого земляка пов'язане з рідним краєм, його людьми, історією і сьогоденням. Про це Владислав Іванович стисло, эле ємно розповідає у невеличкій книжечці «Водяні горіхи». У ній - коротка біографія, а також документальна повість у оповіданнях про вікопомне - повоєнне життя автора і чотирьох його безбатченків-однокашників.

Автор повісті майстерно виписав характери фронтовика Тимофія, котрий «запізнився з війни на два роки», директора школи Марка Васильовича, своїх ровесників, проникливо змалював рідну природу.
Вітаючи Владислава Івановича з поважною датою, яку він святкує 14 квітня, говоримо: є ще порох у порохівницях! Інакше й бути не може: журналістика і красне письменство - це, за словами класика, «неспокій, якому немає кінця».
Хай же цей неспокій, наш старший товаришу і друже, триває ще довго.

Колектив газети «Новий день»
«Новий день».- №16 (5010).- 12.04.2012.- стр.22

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.