Вольності Війська Запорозького
ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО НИЗОВОГО, Запорозькі Вольності, Запорожжя - назва території, якою володіли запорожці. Кордони вольностей запорозьких козаків у різний час і за різних обставин постійно змінювались. У 1734-75 запорожці займали велику територію. Площа цієї території дорівнювала близько 80 555 км2, що більше території сучасної Литви. Володіння запорожців лежали в межах сучасних Дніпропетровської, частково - Запорізької, Херсонської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Донецької областей. Ці землі на півночі по лівому берегу Дніпра та по р. Оріль межували зі Слобожанщиною та Гетьманщиною, на сході по верхів'ях річок Самари та Вовчої - зі Слобожанщиною, а по Кальміусу - із землями Війська Донського, на півдні по Берді та Кінських Водах - з кочів'ями ногайських татар, по правому берегу Дніпра на півночі по річці Омельник межували з Новосербією, на заході по Сухому Ташлику і Синюсі - з Польщею, а на південному заході і півдні - по Бугу і степами між гирлом Ташлика та по Інгульцю - з татарськими кочовищами. У 1709 Чортомлицька Січ за наказом Петра була зруйнована, а запорожцям як зрадникам було заборонено влаштовувати Січ у межах російських володінь.
Запорожці перейшли під протекцію кримського хана і в пониззі Дніпра заснували Олешківську Січ. Хоч кримський хан формально й надав запорожцям права в землекористуванні, промислах, торгівлі та у внутрішньому устрої, але ці права постійно порушувались. Тому у 1734 майже 30 тис. козаків Олешківської Січі повернулися на Середнє Подніпров'я й заснували на Підпільній Нову Січ (1734-75). Вся територія Запорожжя в цей час поділялася на паланки, яких спочатку було п'ять, а пізніше - вісім: Бугогардівська, Протовчанська, Орільська, Кодацька, Інгульська, Прогноїнська, Самарська і Кальміуська. Запорожжя періоду Нової Січі стрімко набувало обрисів держави. Російський царизм не міг терпіти держави в державі, особливо після оволодіння Північним Причорномор'ям. На останньому етапі російсько-турецької війни 1768-74 російський уряд узяв курс на повне знищення запорозького козацтва.
О. Л. Олійник
Література:
Слабченко М. Соціально-правова організація Січі Запорозької // Праці Комісії для виучування історії західноруського та українського права. - Вип. 3. - К., 1927. - С. 203-240;
Полонська-Василенко Н. Заселення Південної України в XVIII ст. - Т. 1-2. -Мюнхен, 1960;
Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII ст. та його спадщина. - Т. І, II. - Мюнхен, 1965-1967;
Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. - К., 1991;
Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. -Дніпропетровськ, 1994;
Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків.-Т. 1-3.-Львів, 1990-1991.О. Л. Олійник
