on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Життя – за червоною ниткою

Усе почалося з бажання Тетяни Мав’ян вишити гарну сорочечку на хрещення новонародженої донечки Саші. Це було більше 20 років тому. Потім - у часи дефіциту - прикрашала вишитими іменами трикотажні маєчки дітям знайомих. Працювала у професійно-технічному училищі, де запропонувала викладати вишивку.

А незабаром - відрядження на Хмельниччину, до художнього училища села Гриців, яке славилося майстрами. Тетяна Вікторівна виписала до Цюрупинського ПТУ майстра з вишивки - випускницю Грицівського училища. А ще - вчилася сама: увечері Раїса (так звали дівчину) навчить її новій техніці, а вранці Тетяна сама вчить дітей. Так працювали 2 роки, за цей час вона оволоділа більше, ніж 40 техніками.

Та трапилося неждане і моторошне - страшна хвороба, яку люди і називати вголос бояться. Вона примусила Тетяну залишити роботу. Після виснажливого лікування цілий рік нічого не можна було робити, тому вона читала і... вишивала, вишивала, як несамовита - годинами, днями. “Якби не вишивала, я навряд чи одужала б, - каже Тетяна Вікторівна. - Хотілося назло власній фізичній слабкості творити”. Тоді вишила чудові картини “Пори року”. Вона й досі вважає, що вишивати цікавіше було за чорно-білими схемами, підбираючи кольори ниток, адже це справжня творчість. Зрозуміла, що може і хоче творити, що це надзвичайно цікаво і потрібно для неї. І хвороба відступила...

Майстриня вважає, що все, пов’язане з вишивкою,- ніби чарівні пазли, які складаються випадково - щасливо. Випадково зустріла Олену Жуган - директора дитячого табору “Сонячний”, і та зацікавилась її роботами. Влаштували першу виставку... на виборчій дільниці. Потім була студія - зібрали 15 вишивальниць, які працювали разом, ділилися досвідом і мали можливість отримати гроші за свої вироби, більшість яких придбали німці. На початку 2001- 2002 років у Тетяни були дві виставки у Вроцлаві, у костелі Святих Капуцинів. Усі її роботи поляки із задоволенням купувалили для власних домівок.
А потім - знайомство з Юрієм Мельничуком, відомим етнографом, замдиректора музею Івана Гончара, людиною, закоханою в старовинну українську вишивку.

Цей майстер (який сам вишиває неперевершено!) погодився приїхати до дитячого табору “Сонячний” у Лазурне у вересні минулого року й за 10 днів провів власну студію з вишивання. Вишкіл пройшла і Тетяна Мав’ян, яка нині співпрацює з майстром. А він високо цінує її талант і майстерність, особливо у вишивці сорочок “біллю”- білим по білому. Ця оцінка дуже важлива для Тетяни . Адже про майстра кажуть: “Сорочка від Мельничука - що плаття від Кардена”.

Тож не дивно, що Тетяну Вікторівну разом з кращими херсонськими вишивальницями запросили до участі у Всеукраїнський акції “Рушник національної єдності”- коли 9-метрове ручної роботи полотно возили з області в область, і кращі майстрині вишивали на ньому свої візерунки. А в День Соборності України саме вона - від майстринь Херсонщини - разом із вишивальницями інших регіонів представляла цей рушник Президентові у Києві.

На той час Тетяна Вікторівна вже викладала трудове виховання у Цюрупинський спеціалізованій школі № 4. І разом зі своїми учнями вирішила вишити рушник шкільної єдності. Ескіз створив юний художник Юрій Копитко із Цюрупинського дитячого будинку . До цього яскравого і дуже оптимістичного творіння “приклали руку” учні різних класів - від 4-го до 11-го.
“У серпні цього року учениця нашої школи Вікторія Жмурик представляла наш рушник на туристично-краєзнавчому зльоті в Закарпатті, в номінації “творча майстерня”,- говорить Тетяна Вікторівна, - і ми отримали 3 місце в Україні. Він став оберегом школи, з яким ми будемо зустрічати першокласників і проводжати наших випускників у доросле життя.

Тетяна Мав’ян дуже любить старовинні узори й домоткане полотно - “воно живе, справжнє, ніби дихає прохолодою і приємне до тіла”. А ще знає дуже багато легенд, повір’їв і прикмет, пов’язаних із рушниками. Давнє повір’я говорить, що коли на українське село насувається біда, усі жінки повинні зібратися разом, за одну ніч вишити рушник і повісити на вході до села - біда піде геть. Кажуть, що в одному з сіл так і вчинили під час Великої Вітчизняної , і - німці чомусь оминали його.
Вважається, що весільний рушник повинні бачити якомога менше сторонніх людей, і він не повинен бути зшитий із декількох полотен: щоб життєвий шлях молодих був рівним. А ще передавати його можна не дочці, а лише онуці чи правнуці - і тільки в тому разі, якщо ваше сімейне життя було щасливим.

Кажуть, що хрестильна сорочечка завжди лікує дитину, навіть якщо її покласти під подушку дочці чи сину. А ще є повір’я: якщо ти хворий чи сумуєш - виший рушник, повісь на хрест на кладовищі, нехай висить, допоки стліє. Хвороба й сум покинуть тебе. Але є й недобрі майстри, які можуть “зашити” хворобу й задешево продати рушник. Тому весільний - не повинен бути вишитий чужими руками.

Тетяна Вікторівна може розповідати годинами про своє захоплення вишивкою (а ще - писанкарством, вона веде гурток “Сяйво писанки”), і так само, не помічаючи часу - вишивати, творити красу. І - вчити цьому інших, вона каже, що для неї найвища радість - навчити якомога більше людей цій красі. Вона давно мріє про Студію, у якій зможе зібрати любителів вишивки і передати їм свою майстерність, та, на жаль, поки що ніяк не складається із приміщенням. Але Тетяна Вікторівна не сумує, бо знає: обов’язково з’явиться новий “щасливий” пазл і мрія здійсниться, а свято душі не закінчиться ніколи, доки людина творитиме Красу. І, можливо, саме ту, яка врятує світ.

Тетяна Крючкова
«Вгору».- №48 (374).- 26.11.09.- стр 6

1. 20.12.2012 12:36
олег бабик

 .юра копитко даий мине осибе знати це олег бабик

Редакция ИР12 15.01.2013

Уважаемый Олег, просьба на адрес редакции портала Арткавун ic.hounb@gmail.com отправить свой адрес эл.почты, т.к. отдел культуры Цюрупинской районной государственной администрации любезно предоставил нам моб.тел. Юрия Копитко

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.