on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Новини регіону

02.10.2024, 23:28

Гурт “Антитіла” випустив кліп на пісню “Вдома” з кадрами Херсонщини

20 вересня український гурт “Антитіла” випустив кліп на свою ...
02.10.2024, 23:25

У Київській області триває виставка мисткині з Херсона “Чумацька ікона на рибі”

У краєзнавчому музеї в місті Бровари Київської області триває виставка ...
22.09.2024, 23:35

На Київському тижні критики покажуть стрічку “Редакція”

На Київському тижні критики, який відбудеться із 17 по 23 жовтня, покажуть ...
> Персоналії > Література > Лавреньов Борис Андрійович > Зірка-полин для одного: життя і творчість Бориса Лавреньова

 

Зірка-полин для одного: життя і творчість Бориса Лавреньова

17 липня далекого 1891 року в Херсоні, в родині вчителів, народився видатний радянський письменних Борис Андрійович Лавреньов.
По материнській лінії його походження достатньо знатне і романтичне (козача родина, учасники суворовських походів і севастопольської баталії, богатства, протягом ночі спущені за картярським столом.) Про батькову рідню не відомо майже нічого - він став сиротою у півтора роки і виховувався у прийомній сім'ї чиновника херсонської таможні Сергеева. Історію своєї родини Лавреньов докладно і захоплююче описав у «Короткой повести о себе». З дитячих років майбутнім письменником оволодівають дві пристрасті: книги і театр. Він мав необмежену можливість їм віддаватися. У Херсоні була чудова бібліотека і театр з професійними драматичними трупами. Двері туди для юного Лавреньова були завжди широко відкриті, завдяки тому, що його хрещений батько -міський голова Херсона - протегував бібліотеці і мав свою ложу в театрі.

Перші літературні спроби майбутнього письменника відносяться до часів навчання в гімназії. Це була поема «Люцифер» на півтори тисячі рядків, написана під впливом лермонтовського «Демона». Досвід виявився невдалим - своє дітище він «тайкома поховав ... під акацією на бульварі». Проте любов до літератури, поезії, творчості Лєрмонтова Борис Андрійович зберіг на все життя. Дитячі і юнацькі роки Лавреньова були щасливими завдяки турботі й увазі люблячих батьків, які підтримували його у всіх життєвих негараздах. Таких, наприклад, як невдалий вступ у морський корпус (підвів поганий зір). Не склалося і навчання на математичному факультеті Київського університету - було надто нудно і сухо. Вищу освіту Лавреньов отримав, навчаючись впродовж 1909-1915 років на юридичному факультеті Московського університету. У студентські роки поетичне натхнення знову охопило Лавреньова. Перша публікація його віршів була в херсонській газеті «Родной край» у 1911 році, через рік - у московському альманасі «Жатва» під прізвищем Сергеев.У каталогах виставок херсонських художників 1911-1913 років, що збереглися,   значаться роботи Бориса Сергєєва-Лаврєньова. Характерно, що більшість їх присвячено морю і театру - двом захопленням, яким майбутній письменник залишився вірний до кінця життя. Цілком можливо, що Борис Лавреньов увійшов би до історії вітчизняного мистецтва не тільки як прекрасний літератор, а й як талановитий художник.

І почалась війна...
Кінець богемно-студентській безтурботності поклала війна. Був мобілізований у 1915 році і після офіцерського училища відправлений на передову артилерійським поручиком. У 1915 році піти на фронт - означало вчинити так, як більшість однолітків, учорашніх гімназистів і студентів, тих, у кому «заграла військова жилка» предків. Лестила й можливість одягтися у новенький офіцерський мундир і стати в ряди «рятівників Вітчизни». Буремні події 1917-1918 років цілком змінили життя і світогляд Бориса Андрійовича. У розгубленому душевному стані, з великими зусиллями і ризиком Лавреньов пробрався у вересні 1918 року з Москви до рідного Херсона. Саме в останніх числах вересня 1918 року в херсонській газеті «Родной край» з'явилася стаття Бориса Андрійовича «Хліба і видовищ (Вмираюча Совдепія)». У ній письменник створює портрет нової влади, яку він не розуміє і не приймає, та пророкує швидкий кінець Совдепії: «А буря близька...». З повною відвертістю Лавреньов розповів батькові про свої сумніви і коливання. І батько вимовив слова, що визначили світогляд Бориса на все життя: «... Найсвятіше, що є в людини - це батьківщина  і   народ. А народ завжди правий... У нього глибинна народна мудрість, він знайде вихід навіть на краю прірви. Йди з народом і за народ до кінця!..»

У Червону Армію пішов добровольцем. Служив в артилерійських частинах на Україні, Кримському фронті під керівництвом Подвойського і Фрунзе, деякий час командував бронепоїздом. У липні 1919 року був важко поранений в ногу, коли банда отамана Зеленого проривалася через залізничне полотно біля роз'їзду Карапиші. Зберігся документ тих часів, що засвідчує мужність і героїзм червоного командира, який, навіть тяжко поранений, продовжував керувати артилерійським вогнем і змусив противника відступити з великими втратами. Після лікування у госпіталі продовжив військову службу на Туркестанському фронті. Був комендантом Ташкента, секретарем політуправління фронту, співпрацював у місцевій періодиці, відповідав за видання друкованої продукції - плакатів, листівок, газет і журналів. Вже тоді повною мірою проявилася глибока освіченість, непересічне літературне та художнє обдарування Лавреньова.

За чотири роки служби в Туркестані він сформувався як журналіст, письменник і художник-графік. У ташкентських виданнях під різними псевдонімами Борис Андрійович опублікував близько 130 заміток, розповідей, фейлетонів, статей. Писав вірші і рецензії, ілюстрував книжки, випускав листівки і плакати, надрукував у газеті «Красная звезда» уривок з поеми «Алые облака», в молодіжній газеті «Юный Восток» - дві глави з роману «Крейсер «Комминтерн». У 1922 році Борис Лаврєньов взявся за епопею «Звезда-полынь», що охоплює історичне чотириріччя: 1916-1920 роки. Стос машинописних аркушів зростав з неймовірною швидкістю, на тисяча шестисотій сторінці автор утомлено надрукував: «Кінець». Переосмисливши і переробивши її, письменник створив цикл романтичних повістей: «Ветер», «Марина», «Звездный цвет», «Сорок первый», «Рассказ о простой вещи» та інших, опублікованих у 1924 році.

Пізнання народу
Загадковим і незрозумілим, за словами дослідника творчості письменника Лавреньова Геронімуса, було перетворення слабкого поета-футуриста на автора прекрасної прози. Талант його загартувався в полум'ї війни і революції, від війни він «одержав безцінний дарунок - пізнання народу». Ранній прозі письменника притаманний не тільки романтичний порив, але і розуміння згубності того, що відбувається. Борис Лавреньов був одним з небагатьох, хто не приймав на віру класову заповідь «моральне усе, що служить революції». У повістях «Ветер», «3б. 213.4372», «Происшествие» проявився погляд письменника на громадянську війну як на самознищення народу, коли по обидва боки гинули кращі. Лавреньов демобілізувався в 1924 році, віддавши майже 10 років армії - спершу царській, потім - Червоній. У 1927 році зійшла і яскраво спалахнула зірка Лавреньова-драматурга. Його п'єса «Разлом» про історію і роль «Аврори» у Жовтневому перевороті була поставлена на сценах кращих театрів, стала класикою драматургії.

Сталінські репресії не торкнулися Бориса Лавреньова безпосередньо, але внесли розлад у його життя і творчість. Тільки завдяки збереженим листам ми можемо довідатися, про що він думав і що відчував у ті роки. Досягнення соціалізму, побудовані потом і кров'ю мільйонів людей, не надихали письменника. У своєму романі «Синее и белое» та повісті «Стратегическая ошибка» він повертається до подій 1914 року. Героїчна війна проти фашизму в Іспанії знайшла відгук у душі Бориса Лавреньова, їй він присвятив повість «Чертеж Архимеда» і п'єсу «Начало пути». Ветеран двох воєн, Лавреньов у роки Великої Вітчизняної був серед захисників блокадного Ленінграда, військовим кореспондентом на Північному і Чорноморському флотах.

Героїзм рядових трудівників війни - матросів, солдатів, командирів, їхня вірність обов'язку, військова кмітливість, стійкість і самовідданість - про це оповідання письменника військової пори «Форт двоих», «Подарок старшины», «Разведчик Вихров» і багатьох інших. У післявоєнні роки письменник живе у Москві, пише драматичні твори, виступає як публіцист на сторінках газет і журналів, цікавиться міжнародною політикою, займається перекладами, вивчає теорію й історію мистецтва. Останньою сторінкою творчості Лавреньова стала драма «Лєрмонтов», над якою автор працював п'ятнадцять років.
Помер він у 1959 році, похований у Москві на Новодівочому цвинтарі. У долі Бориса Лавреньова - талановитого письменника, освіченої й інтелігентної людини, відбилася доля його країни і народу, з яким він пройшов через всі випробування і якому присвятив свою творчість.


«Наддніпрянська правда плюс».- №28 (39).- 24.07.2014.- стр.4

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.