Херсонське музичне училище відоме навіть далеко за морями-океанами.
Натхненню й майстерності його вихованців аплодують кращі зали Європи, Америки і решти світу. Все, звісно, залежить від таланту учнів, та не менше — і від таланту викладачів, котрі за скромну державну платню виконують свою благородну місію.
І прикро стало, коли у храмі Музики раптом (а чи раптом?) стало похмуро, а на обличчя викладачів впала хмара печалі і розпачу. Чого б то? Може, святі отці таки забирають приміщення на Червонофлотській, яке буцімто належало єпархії? Виявилося, ні: розум узяв гору. Що ж трапилося?
А трапилося те, що між директором музучилища Євгеном Сівцовим і чималим гуртом викладачів несподівано утворилося урвище. На цей раз не творче — моральне і матеріальне.
Хоча нічого такого ще кілька років і не передбачалося. Євген Семенович, перед тим побувавши на кількох культурних фронтах, добився свого — очолив популярний заклад. І через кілька років став доволі титулованим училищним директором, дорісши до звання заслуженого діяча мистецтв України (у наш час стати заслуженим — не надто велика проблема), добився професорської кафедри. І продовжував брати нові ноти.
— Фальшиві ноти! — впевнено говорить «опозиціонер» директора, викладач-методист училища, депутат міськради Василь Олексій.
Василь Миколайович одним із перших кинув виклик професорові. Невдячність із його боку? А може, слід згадати хоча б те, як Сівцов захистив від посягань навчальний корпус?
— На жаль, — розповідають викладачі, які зі страху бути звільненими з роботи, не називають прізвищ, — це один із дуже небагатьох прикладів професорського благородства. Не туди він спрямовує свою енергію.
Довелося почути й іншу думку:
— Проти директора ополчилися люди, котрим він багато допоміг...
Відомо: скільки людей, стільки й думок. Хоча в музучилищі таких думок дві. Перша: Сівцов негідний далі очолювати мистецький заклад. Друга: професор ще не повністю розкрив свій директорський і педагогічний дар...
— Ми з самого початку виступали проти кандидатури Євгена Сівцова на директорську посаду, — пригадують «опозиціонери». — Та його «хрещений батько» із обласного управління культури начебто сказав: «Кого призначу, того будете цілувати в з...».
— Так воно й вийшло. Тільки примусово! — вважає депутат Василь Олексій. — Люди перетворилися на німих рабів. А Сівцов тільки цього й чекав!
Стосовно рабства, то діло не наше (короля грає, оточення), а те, що і контрольно-ревізійне управління у Херсонській області авторитетно підтвердило «деякі посадові зловживання» з професорського боку — факт, викладений у відповідному акті.
Підтвердилося насамперед те, що в училищі досягнута рекордна для закладів такого типу у державі заборгованість із заробітної плати (те, проти чого категорично виступає і Президент України Леонід Кучма). Вона сягла не такої суми, як, скажімо, на комбайновому заводі, та все ж: на невеликий порівняно колектив навіть ті 11 тисяч гривень — таки гроші. Це, судячи з акта ревізорів, аби не гнівити губернатора і самого Президента, в училищі вдалися до «потьомкінського» прийому: у звітності по коду «Оплата праці» заборгованість знизили на 8,75 тисячі гривень. Зрозуміло, не реально, а на папері. Це можуть засвідчити і худі викладацькі гаманці. Насамперед, на мій погляд, із них, тих гаманців, і вискочила іскра, з якої розгорілося полум'я...
А далі почалися згадки.
— Усі ж знають про те, що пан Сівцов півроку жив у Німеччині, за нього керували інші, а зарплату (і регулярно) одержував директор, — каже Василь Олексій. — Те ж саме можна сказати про професорську дружину: просиділа у тій же Німеччині увесь 2001 рік, а зарплату з відпускними одержала не в марках, а в бюджетних гривнях. А хіба не так? Хай пан професор спростує це документально! Одні, виходить, «на повному пансіоні», а іншим — ні зарплати, ні надбавок за вислугу років. Хіба не цікаво? Погортайте акти КРУ й аудиторський висновок — і ви самі побачите, що до «ангельського чину» заслуженому діячеві мистецтв далеко! Депутат міськради Василь Олексій говорить:
— Так, ми разом зі студентами їздили у 1996 році у Францію. І як люди, котрі кожен цент рахують, зекономили 400 доларів. Куди вони потім ділися? Осіли в професорській кишені, хоч Сівцов запевняв, що віддав гроші водіям автобуса. Але ж водіям ми самі платили у Франції. Хай Сівцов чи компетентні органи спробують і цей факт спростувати... Та таких фактів не один — десятки!
Василь Миколайович не погоджується зі мною у тому, що саме завдяки старанням Євгена Сівцова, його наполегливості ремонтуються училищні корпуси. Представник «опозиції» пропонує пройти до будинку №7 по вулиці Червонофлотській.
— Там купи цегельного сміття. А куди ж поділися тисячі штук самої цегли, дошки, труби перекриття? Куди?!
Куди поділися 73 тисячі бюджетних гривень, виділених на ремонт? Хай наш професор, посилаючись на документи, доведе, що будматеріали не перепродані, що гроші залишилися у відремонтованих стелях і стінах училища. Сподіваюся, що і ці названі мною факти теж зацікавлять прокуратуру.
— Василю Миколайовичу, в одній з газетних публікацій на захист Євгена Сівцова (правда, тут мова більше про самозахист) йдеться про те, що обласне управління культури, ознайомившись із результатами ревізорської й аудиторської перевірок, не раз побувавши у колективі, зробило подання в обласну раду на розірвання трудових відносин з директором музучилища. Навіть більше: сам губернатор таке подання погодив. І якщо депутати облради, сказано у публікації, підтримають назване подання, то пан Сівцов може звернутися до суду...
— Ви лякаєте обласну раду і нас? Хай подає! Ми просто мріємо, щоб він подав: буде нагода довести, хто є хто. Я ж, як депутат, як викладач, як той, хто не прогинає спину і не хоче бути рабом, вдячний голові облдержадміністрації за те, що відгукнувся на наш головний біль. А професор на мій депутатський запит, у звичній йому манері порушуючи законність, так і не відповів...
Аби вислухати другу сторону, я попередньо наприкінці червня підготував перелік запитань від «опозиції» і передав їх через секретаря Євгенію Сівцову. Директор музучилища і досі не скористався нагодою привселюдно спростувати висунуті звинувачення.
Серед запитань були й такі: чому на приватний аудит виплачено 8 тисяч гривень із державного бюджету? Із яких коштів оплачені телефонні переговори з родичами Сівцова у Німеччині в сумі 2300 гривень? Куди поділися ЗО тонн вугілля, реалізованого за фальшивими накладними, а також виручені гроші?
Ситуацію, що склалася у музучилищі, більшість викладачів образно назвали «піснею із зашморгом на шиї». Пісня чи не пісня — судити уже не музичним критикам. Передані мені копії актів перевірок і протоколів засідань комісії з трудових спорів, профспілкових зборів, зборів трудового колективу закладу свідчать: негараздів у «датському королівстві» вистачає. І винні у цьому не викладачі училища, не губернатор, тим паче — не Президент. Чи не так, вельми шановані мною прокурори?
Василь ПІДДУБНЯК.
"Новий день" 31 липня 2003р.
