Хто такий гіппаріон?
Так, ця тема цікава і непроста - про те, хто раніше мешкав на нашій планеті. Але річ у тому, що «планета» – це, знаєте, поняття надто широке. А в 1990–2000-ті роки з основними етапами історії Землі познайомилися навіть люди, які дуже далекі від природничих наук. І все це завдяки фільмам, виготовленим із використанням комп'ютерних технологій. Але річ у тому, що нам бажано знати не тільки про те, хто бігав по штату Дакота в давнину. Але й про те, хто по наших просторах гасав!
Про це (про минуле природи нашого краю) я вже згадував і обіцяв цю тему продовжити. Що й роблю з кількох причин. По-перше, довелося чути питання та розмови про стародавніх коней, які нібито жили «чи то мільйон, чи то 100 тисяч, чи то 100 років тому». Тож не заважає з цими датами розібратися. І по-друге, є одна обставина, яка змусила мене підготувати цю статтю мало не поспішно.
2 мільйони років тому.
А цікаво було б побачити, що тут було! Втім, це не так уже й давно (за геологічними мірками), і про той час відомо чимало. Клімат тоді був теплішим: не жарким, а саме теплим. Ймовірно, літні температури були подібні до наших нинішніх, але зима була набагато теплішою. Якщо, звісно, взагалі можна було говорити про зиму. Загалом, це було щось на зразок якщо і не тропіків, то щонайменше субтропіків. Відповідав цьому та ландшафт – він був лісостеповим. Тут росли ліси з теплолюбних порід. Але було чимало й відкритих ділянок на кшталт африканських саван - і тут жили коні. Так, ті самі, давні – гіппаріони. Тільки не треба плутати їх із тарпанами – це два різні види! Вони дуже відрізнялися: і за особливостями будови, і за часом існування, і за часом зникнення. Гіппаріон вимер приблизно мільйон років тому, а тарпан був винищений трохи більше 100 років тому. Звичайно, стародавні коні не носилися просторами нинішньої Херсонщини в гордій самоті: разом з ними жили різні тварини. З тих, кого ми знаємо (чиї кісткові залишки вдалося знайти), – давні слони, давні бики та давні олені. Але гіпопаріонів було найбільше: тут жили незліченні, багатотисячні стада! Між іншим, про тих мешканців вдалося дізнатися так багато ще й тому, що 1955 року було збудовано Каховську ГЕС! Річ у тому, що ще до початку будівництва було відомо, що тут останки стародавньої фауни. Тому було здійснено так звані охоронні розкопки, щоб зберегти частину знахідок. Звичайно, краще б греблю поставили вище Дніпром, щоб зберегти частину тих плавнів. Як то кажуть, «оригінально»: кістки зберегли, а живе знищили...
Давні кістки: не турбуйте їхній спокій.
А тепер – про те, що це за причина, через яку я так спішно «взявся за перо». А вона така: іноді в нашій області виявляють останки тварин, що раніше жили. І це, загалом, чудово, тому що будь-яка «кісточка» становить чималу цінність для науки. Але річ у тому, що для науки ці знахідки найчастіше бувають втрачені. У цьому зазвичай виникають дві ситуації. Перша: щось виявлять, дивуються, захоплюються - і тим річ зазвичай і закінчується. Або ж про знахідку стане відомо надто пізно і з різних причин знайдені останки зникають або руйнуються. Нещодавній приклад: в одному з піщаних кар'єрів після вилучення чергової партії піску знайшли кістки якихось копитних. Спочатку вирішили, що хтось із місцевих мешканців потай поховав тут дохлу корову. Але серед тих, хто все це виявив, знайшлася людина, яка в такій «теорії» засумнівалася: «Та ви що? Яка корова за кілька кілометрів від села, на глибині майже 10 метрів?! Цілком вірно: на такій глибині могли знаходитися тільки кістки тварини, яка жила в той час, коли наших сіл і близько не було! Загалом, поки обговорили цю тему, поки все дійшло до «науки», поки шукали транспорт... Коротше, розробка кар'єру тривала і звір, що загинув тисячі років тому, був похований знову. Боюся, що цього разу назавжди. Ситуація друга: вона часто повторювалася у роки існування СРСР. Тоді все-таки народ був свідомішим. Та й те, яку цінність мають кісточки для науки, людям вселяли, чи не з дитячого садка. Так от, не раз і не два повторювалося таке: кістки чи «черепашки» знайдуть, «науку» викличуть, але... Перед цим викопають, подивляться. А ще краще – додому принесуть чи до сільради притягнуть! В результаті дуже часто цінність знахідки майже повністю губилася: бо її «висмикували» з того шару, де вона була. І вже не можна було однозначно встановити, скільки років тому цей звір (птах, риба тощо) жив. Як кажуть фахівці, знахідку важко було датувати. Ну а якщо вже не можна було знайти не лише шар, а й місце... Все, пиши, пропало! Це не науковий матеріал – так, дивина, слона знайшли? Телефонуйте!
Втім, я розумію тих, хто знайшовши щось незвичайне, бажає прославитися. І шанс є! Але для цього треба зробити таке. По-перше, виявивши викопне «чудо-юдо», одразу ж вживіть заходів до того, щоб ніхто там не «колупався», не лазив і не витягував знахідки з породи, в якій вони лежать. Між іншим, у багатьох випадках такі знахідки виявляються настільки крихкими, що вони можуть розвалитися навіть за дуже обережного розкопування. Це мають робити професіонали! По-друге, зателефонуйте «товаришам вченим». Найпростіше до Херсонського краєзнавчого музею за телефоном 49-15-62. Незважаючи на те, що Херсон – «не столиця», у цьому музеї добре налагоджено систему опису, вивчення та зберігання таких ось «уламків минулого». І з київськими науковими установами контакт є. Тож вашим знахідкам не дадуть безвісно зникнути, науці вони послужать!
Найважче, мабуть, складне – це якщо старовини викопали там, де постійно йдуть якісь роботи. У тому ж кар'єрі, наприклад. А план є план, гроші є гроші – які тут, на дідька, слони та гіпопаріони?! Звичайно, найпростіший (і неконфліктний) шлях – спробувати пояснити, переконати і так далі. Можна повідомити ЗМІ. Але якщо ясно, що нічого не вийде, що не сьогодні, так завтра (а може, і через п'ять хвилин!) найціннішу знахідку знову завалять піском чи глиною (або взагалі зруйнують у «пил») – що тоді, питається, робити? Тоді (і тільки тоді!) виходу немає: треба дістати знахідку з того місця та шару, де її було виявлено. Або хоча б частина її: найбільшу, цільну. Заміряйте глибину та візьміть зразок того шару, де цей звір (птах, риба) знаходився. Ну а якщо ви зможете взяти зразки тих верств, які були вище, та ще й усе це запишете, тоді це взагалі «вищий пілотаж» – честь вам і хвала!
Євген Роман
Гривня, 2008-10-09 (стор. 11)
